Країна творчості JURAMAX
JURAMAX - найбільша творча мережа
талановитих українців у всьому світі.
Інші статті автора
Переглянули 56
Everdreamer
Everdreamer
Everdreamer
Everdreamer
luckiest_guy
luckiest_guy
luckiest_guy
luckiest_guy
Lican
Lican
Lican
Lican
V_Shevchuk
V_Shevchuk
V_Shevchuk
V_Shevchuk
Diana
Diana
0
Стаття
Україна революційна. Хроніка подій
Останні кілька місяців в Україні відбуваються бурхливі революційні події. Ситуація змінюється подекуди з надсвітловою швидкістю і я припускаю, що до моменту, як я допишу цей текст, принаймні в якійсь частині він може вже втратити свою актуальність. Але все ж хочеться розібратися, що ж таки відбувається в нашій державі

2013 рік. Початок
Почалось все 21 листопада 2013 року зі заяви прем’єр-міністра України Миколи Азарова про відмову України від євроінтеграції (це напередодні саміту в Вільнюсі, на якому президент Янукович мав підписати Угоду про асоціацію). Обурені студенти та громадські діячі згуртувались в соцмережах й вийшли на Майдан Незалежності. Протягом тижня виникли такі поняття як Євромайдан, Анти-Євромайдан (трансформувався пізніше в Антимайдан), Автомайдан; згадуються підзабуті терміни «йолка» та «тітушки».
До моменту початку саміту в Вільнюсі відбулись перші сутички мітингувальників із міліцією (Київ) та «тітушками» (Миколаїв). Відбуваються перші арешти.
Після провального саміту Янукович повертається в охоплену протестами країну. Починається нова фаза революції.

Перший розгін
Народне обурення зростає. Євромайдани стають численнішими. Відбуваються перші заклики до страйків. Зливаються дві хвилі народного гніву – політична й громадська, й у ніч на 30 листопада відбувається розгін. Саме цієї ночі відбулось остаточне злиття двох Євромайданів, в результаті чого частина громадських активістів (серед яких багато представників опозиційних ЗМІ) просто згортаються й ідуть з Майдану. Припиняються он-лайн-трансляції, що й стає «відмашкою» до зачистки головної площі держави. Студентів, які мирно спали у наметах, брутально змітають бійці спецпідрозділу «Беркут», всіх заарештовують. Ті, кому вдається втекти від озвірілого «Беркуту» та «тітушок», які перекривали шляхи до відступу, ховаються в Михайлівському соборі. Зранку площу перед собором заполонює розгніваний народ. Люди не можуть повірити в таку жорстокість (безпрецедентну для незалежної України) й відверто починають висловлювати своє обурення. Ці події називають першою точкою неповернення. Люди, яким було байдуже питання євроінтеграції, виходять проти насильства. 1 грудня мітингувальники без бою зносять паркан на Майдані Незалежності, відбувається захоплення Київської міськадміністрації, Будинку профспілок, збунтовані люди намагаються захопити Адміністрацію Президента. Відбуваються криваві сутички, за якими світ вже спостерігає он-лайн через трансляції в інтернеті та на деяких телеканалах. В результаті сутичок постраждало багато журналістів та мирних протестувальників. Пізніше активістів «Правого сектору» та футбольних фанатів, які брали участь в захопленні КМДА та атаці на АП, назвуть провокаторами та «тітушками».
Після подій 1 грудня почнеться низка арештів активістів Євромайдану та журналістів, працівники ЗМІ (які постраждали й під час розгону в ніч на 30 листопада) починають виробляти особливу уніформу, аби їх не плутали з мітингувальниками.

Дестабілізація в державі
3 грудня у Раді відбулось голосування про відставку уряду Азарова у зв’язку з останніми подіями. Через «зраду комуністів» голосування провалено. Мітингувальники починають висловлювати перші незадоволення опозиційною трійцею (Кличко, Яценюк, Тягнибок).
В Києві просто починає відбуватись анархія. Окремі групи людей (серед яких й радикальні активісти Євромайдану, й «тітушки», й перевдягнені працівники міліції) з різних причин починають дестабілізувати політичну ситуацію. Відбуваються напади на пам’ятник Леніну, локальні сутички з правоохоронцями, напади на активістів Євромайдану (їх ріжуть, палять офіси, автомобілі). Сам Київ обростає барикадами.
9 грудня відбувається нова ескалація насилля – спецпризначенці в спайці з «тітушками» вночі зачищають Київ від барикад, відтісняючи протестувальників до Майдану. Рівень недовіри до влади в суспільстві починає зашкалювати. Ніхто вже не пам’ятає про причини виходу людей на Майдан 21 листопада, тепер вимоги лунають вже як тотальне перезавантаження влади, притягнення до відповідальності винних в силових розгонах та звільнення політв’язнів.
11 грудня відбувається чергова зачистка Євромайдану. Влада відмовляється від поступок й клеймить мітингувальників тавром «фашисти» та «бандерівці». Антимайдани набирають обертів по всій країні, в Росії ж відбуваються перші затримання тих, хто співчуває українському народові. По всьому світу українці виходять з вимогами про санкції до чинної української влади. Опозиційні лідери, які продемонстрували свою неготовність до такого швидкого розвитку подій ще 1 грудня, й надалі лишаються розгубленими. Набирає обертів Автомайдан, відбувається розкол в журналістському поданні подій. Так, телеканал «Інтер», ігноруючи побиття власних журналістів силовиками, займає активну провладну позицію, новостворене «Громадське телебачення» займає активну антивладну позицію, «5 канал» також робить ухил в сторону суспільного спротиву владі.

Гучні побиття, «Чорний четвер»
Ескалація насильства триває, відбуваються напади на Тетяну Чорновол, Андрія Іллєнко, Юрія Луценко, лідерів опозиційних партій на місцях.
16 січня 2014 року Верховна Рада приймає низку законів, які в народі прозивають «диктаторськими». За цими законами значно урізаються громадські свободи, вводиться жорстка цензура, де-факто держава має перетворитися на поліцейську. Громадян настільки обурює зміст і форма прийняття законів (голосування руками), що мирні демонстрації починають набувати радикальнішого вигляду. 19 грудня активісти «Правого сектору» виходять на вулицю Грушевського з метою блокування будинку уряду. Там вони зустрічають спротив силовиків й відбувається чергове кровопролиття. На Грушевського зводяться барикади, силовиків кілька днів закидають бруківкою та коктейлями Молотова, на що з іншої сторони іде відповідь тією ж бруківкою, тими ж коктейлями, світло-шумовими гранатами, гумовими кулями. Лікарні заповнюються постраждалими, люди втрачають кінцівки та очі. Багато повсталих зникають безвісти, їх заарештовують та катують, міліція просто викрадає тяжко поранених з лікарень. Окремої уваги зі сторони силовиків заслуговують журналісти, яких буквально вишуковують серед лав протестувальників й відстрілюють. Журналісти починають відмовлятися від своєї яскравої уніформи, аби не наражатись на надмірну агресію в свою сторону.

Кривавий День Соборності
Після кількаденного протистояння й повної пасивності влади та опозиції, які не можуть домовитись між собою, силовики починають використовувати вогнепальну зброю. Неодноразово журналісти фільмують снайперів на дахах, активісти заявляють про поранення «залізними кульками». Зранку ж 22 січня було вбито першу людину. Жертвою став Сергій Нігоян, вірменин з Дніпропетровська, якого було смертельно поранено залізною шрапнеллю. Через кілька годин стало відомо про смерть ще одного мітингувальника – білоруса Михайла Жизнєвського. На даний момент офіційно визнано смерть 4 мітингувальників, тоді як неофіційно нараховується від 6 до 20 вбитих (серед них Юрій Вербицький, викрадений разом з громадським діячем Ігорем Луценко, поруч з ним було знайдено труп невпізнаного чоловіка; Роман Сеник; неопізнаний активіст, скинутий беркутівцями з колонади стадіону «Динамо» тощо). Також досі лишається невідомою доля одного з лідерів Автомайдану Дмитра Булатова, якого було викрадено 22 січня ввечері. За фактом зникнення Булатова міліція відкрила кримінальне провадження про вбивство. Також існують непідтверджені (але й не спростовані) повідомлення про загибель окремих активістів у автомобільних аваріях, про масові спалення невідомих трупів у крематоріях Києва тощо. Після того, як мітингувальникам вдалося захопити Український дім, на даху будівлі було знайдено бойові набої для СКС та АК.
В регіонах почались ще масштабніші акції протесту, які тривають й досі і мають на своїй меті повалення чинної влади на місцях. На даний момент взято обл. та райдержадміністрації в понад 11 областях України.
На час підготовки номера в країні залягло певне затишшя.

Переговори
Припинились бої. Влада зробила вигляд, що йде на переговори. Хоча, результат цих переговорів невтішний. В Раді відбулись незрозумілі голосування: «диктаторські» закони було скасовано й одразу ж частину з них прийнято заново (так, червоно-чорний стяг чи портрет Бандери є протизаконними!), так звана «декриміналізація» учасників Євромайданів не відбулась (було висунуто вимоги розійтись, після чого влада може звільнити заарештованих). Але закони й так не підписані президентом, адже він пішов на лікарняний. Відповідно – навіть в такому вигляді «амністії» не відбулось.

А тим часом у регіонах
Окремо по регіонам – Центр, Схід і Південь України лихоманить. Незрозумілі молодики ходять з бітами, пістолетами, нападають на людей, люди й надалі просто зникають. В Черкасах чоловіки вже кілька днів просто не виходять з домівок через те, що «пакують» всіх. Найбільша траса – Одеса-Київ – перекрита бетонними блоками, так само, як й Одеська ОДА. Збільшилась кількість офіційних смертей – протестувальників від 5 (хоча опозиція, як й влада, приховує справжню цифру), міліціонерів – 4 (хоча в самих сутичках не загинув ніхто, один помер від серцевого нападу). В регіонах продовжуються масові репресії проти мітингувальників. Так, в Херсоні хлопцю-сироті Андрію Наливайкові висунули обвинувачення в нападі з ножем на трьох (!) міліціонерів, в результаті чого один загинув. Справу «шито білими нитками», навіть люди, які виступають проти подій в Києві, визнають це. Існує багато свідків того, що на хлопця напали саме міліціонери під виглядом «тітушок», а ножові поранення були отримані іншими міліціонерами в сутичці у барі.

Активіста знайдено
Єдине, що радує, так це те, що ввечері 30 січня викраденого лідера Автомайдану Дмитра Булатова було знайдено живим у лісі під Києвом. Протягом тижня з нього знущались, його розпинали, відрізали шматок вуха й порізали обличчя, але він вижив. З тих коментарів, які він дав на даний момент, випливає, що з нього збиткувались ті самі (не)люди, які вбили Юрія Вербицького та катували Ігоря Луценко. За словами Булатова – це професіонали з «російським акцентом».

Ілько Біленко-Шумахер.
Статтю написано на замовлення "Української газети" (Італія). Оригінал статті - http://www.gazetaukrainska.com/2011-05-12-09-49-32/66-2011-07-12-13-51-50/4264-2014-02-03-14-38-46.html . Російськомовна версія статті - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2014/02/blog-post.html .
04 лют 2014 о 19:42
Ще немає жодного коментаря
Країна рукоділля
, картина, декупаж, Львів, опера, рукоділля, ручна робота
oksi
oksi
Рукоділля
, ангел, тканина, шиття, рукоділля, ручна робота
Torba
Torba
Рукоділля
"Tribal", кульчики, дерево, випалювання, біжутерія, рукоділля, ручна робота
"Tribal"
Trynytka
Trynytka
Рукоділля
, ручна робота, кераміка, кулон
Nadia
Nadia
Рукоділля
Країна художників
, дівчина, портрет, графітовий олівець, кольоровий олівець, малювання, картина, художник
Volodjka
Volodjka
Картина
Insurgent, повстанець, Україна, портрет, малюнок
Insurgent
2
Mihanik
Mihanik
Картина
Бульдог, бульдог, пес, тварини, графіка, абстракція, туш, чорно-біле, картина, малювання, художник
Бульдог
3
Guda
Guda
Картина
Егор), портрет, хлопець, чорно-біле, картина, малювання, художник
Егор)
a_l_e_n_a
a_l_e_n_a
Картина
Країна фотографів
До берега, місто, міський пейзаж, море, берег, нічна фотографія, фотограф, фотографія
До берега
Liolina
Liolina
Фотографія
, сосна, дерево, макрозйомка, фотографія, фотограф
zozu_lka
zozu_lka
Фотографія
Місяць, фотографія, місяць, фотограф, нічна фотографія
Місяць
sk8ter-boyy
sk8ter-boyy
Фотографія
Джокер, фотографія, модель, дівчина, портрет, джокер, фотограф
Джокер
Lydia
Lydia
Фотографія
Країна письменників
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019