На жаль через події, які останнім часом відбуваються в нашій державі, я відійшов від своєї роботи над статтями про кіно. Обірвано серію моїх статей про фільми, пов’язані з Едом Ґейном, пропущено кілька видатних кінопрем’єр. Навіть стаття, яку я сьогодні хочу презентувати вам, вже є не актуальною в прем’єрному плані. Але поза тим, сам фільм заслуговує на увагу. Тому сьогодні я хочу розповісти про одну з перших прем’єр в Українському кінопрокаті – про фільм «Порятунок містера Бенкса». Фільм неоднозначний, неординарний, схожий на багато які мелодрами, але не схожий на більшість із них. Це фільм-загадка; загадка, якої не існує.
Одночасно цей фільм у мені пробудив і веселі почуття, і глибокий сум, тому так важко про нього пишеться і важко його окреслити, описати якимись словами (адже слова – завжди суб’єктивні, холодні, відсторонені від емоцій)…
Почну з мовленнєвого. Дуже раджу дивитись даний фільм у оригіналі (для тих, хто не дуже володіє мовою – з субтитрами). Справа в тому, що багато тонкощів режисерського задуму, багато гумору й подекуди навіть трагізму закладено в елементарних відмінностях діалектів англійської мови. Герої одночасно спілкуються британським, австралійським, американським й мексиканським варіантами англійської. На цьому вибудовується один зі стовпів фільму. На жаль, не знаю, як при перекладі українською мовою цього стовпа дотримались. На власному досвіді скажу, що це не легко. Коли я писав власні субтитри до фільму, то мені довелось деякі тонкощі просто згладити, адже передати це текстом теж було не можливо (до речі, хто бажає отримати мої авторські субтитри до фільму – прошу не соромитись і звертатись).
Якщо мовна зайшла про стовпи фільму, то другим таким стовпом є музика. І музика, напевно, є й головним героєм кінострічки. Ненав’язлива, відсторонена, але яка сенсовна! Багато в чому композитор вгадує до найменших деталей момент і звук – й це просто доводить до катарсису! І не забуватимемо, що фільм «Порятунок пана Бенкса» оповідає історію про створення музичного фільму, а отже й не міг обійтися без власної музичності.
Стосовно акторського складу – самі неперевершені артисти! Чого вартує лишень Том Генкс (Волт Вітмен), який вжився в роль, зрісся з нею й перетворився на панібратського дитину-мільйонера! Емма Томпсон (Памела Треверс) просто змінюється до непізнаваного й перетворюється на витончену британську пуританку, яка з ненавистю (чи швидше – огидою) ставиться до всього американського. Самою лише мімікою чи окремим звуком вона спонукається до виру емоцій в серці глядача і закликає пережити разом зі своєю героїнею найтрагічніші сторінки її життя. Також у фільмі задіяні такі актори, як Колін Фаррел (Треверс Ґофф), Пол Джаматті (Ральф), Бенджамін Новак (Роберт Шерман) тощо. Актори прекрасно підійшли на свої ролі, за що агенту з кастингу студії Волта Діснея можна лише поаплодувати.
Що ж, безпосередньо до сюжету. Одразу обумовлюсь, що маємо кілька сюжетних ліній: основна відбувається 1961 року й оповідає про перипетії навколо екранізації однієї з книг Памели Треверс про Мері Поппінс студією Волта Діснея. Окрім того, ми також потрапляємо у світ спогадів Памели й дізнаємося про справжніх прототипів її історії. Виявляється, що Мері Поппінс – це не нянька, це сестра матері маленької Пем, яка приходить в найтяжчі сімейні моменти на порятунок. Тому вона така сувора й непоступлива. Такою ж в сучасності (а тобто, - в 1961 році) стає й сама Памела. Вона до останнього пручається й відмовляється від екранізації книги через побоювання, що пам’ять її батька (втіленого в образі пана Бенкса) буде спаплюжено анімацією й різноманітними «нісенітницями», якими займається Волт Дісней. І поки він (Волт) сам цього не розуміє, він не може переконати Памелу в тому, що фільм вийде вдалим і блазнювання не буде. Цілий фільм ми спостерігаємо за війною двох геніїв, двох митців і двох мистецьких течій – літератури та кінематографу. Гармонійно в цю війну вписується на «нейтральній смузі» музика, яка ніби стає між двох ліній вогню. Режисер дає нам ще одну сюжетну лінію, не видиму з першого погляду, - це протистояння слова та зображення. Глядач сам невільно починає задумуватись над тим, чи варто екранізувати книгу, адже в книзі політ фантазії письменника підхоплено безпосередньо фантазією читача. І можуть бути різні фантазування на тему, тоді як в кіно, по-перше, режисер сам візуалізує всі фантазійні моменти за власним розсудом, а по-друге, - не завжди вдало ця візуалізація може вийти.
Поза тим, аби дати відповідь на це питання, не стачить часу. Завжди будуть виникати «але» та протиріччя. Це вічна боротьба. Вертаємось до «…містера Бенкса».
На щастя, фільм закінчується геппі-ендом й усе ніби врегульовано, і всі задоволені, але… Легкість й веселість, які протягом всього фільму лишались при тобі, раптом десь зникають. Ти хочеш так само, як й головна героїня, просто розридатися. Звільняються якісь твої дитячі спогади, дитячі мрії, ти занурюєшся у власне дитинство. Воно оповиває тебе. А загальний смуток героїні щодо її спогадів передається й на тебе. Слава Богові, що режисер передбачив таку можливість й зробив невеликий сюрприз глядачеві, який не тікає з кінотеатру чи від екрану зі словом «Кінець». Що за сюрприз – не розкриватиму.
В загальному фільм не просто заслуговує на увагу, а має бути переглянутий всіма! Хоча, чомусь, й має застереження щодо віку – 12+.
Ще кілька слів про режисера – маловідомий Джон Лі Генкок, який має в своєму доробку не так багато кінострічок, просто приголомшливо знаходить підхід до цієї теми! Аплодую йому стоячи й обіцяюсь в подальшому слідкувати за його творчістю (і не погано було б створити його сторінку у Вікіпедії).

Кому варто дивитись: абсолютно всім (я б радив і дітям, молодшим від 12 років, але ще раз застерігаю – самі творці фільму ставлять обмеження саме на позначці 12+) – цей фільм однаково підійде як для дітей, так і для дорослих; фільм можна переглядати одному, з коханою людиною, компанією. Обов’язково мають переглянути поціновувачі Волта Діснея та Памели Треверс.
Кому не варто дивитись: снобам; черствим людям; особам, далеким від дитячих переживань; надто чутливим я б радив дивитись фільм в компанії з кимось; звичайно, що кінострічка не підійде любителям автогонок, маніяків, термінаторів, зомбі тощо.

Оцінка за 12-бальною шкалою: 12 балів.


Ваш Ілько Біленко-Шумахер.

Оригінал статті - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2014/02/blog-post_15.html ; російськомовна версія статті - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2014/02/blog-post_15.html .