Оксана Навроцька

Останнім часом дедалі частіше чую звідусіль: то сусідка, то сестра, а то й колишня одногрупниця, від якої я навіть очікувати такого не могла, вийшла заміж за іноземця. В чому причина? Чому українки масово шукають свого щастя за кордоном?

Тепер уже нікого не здивуєш звісткою про виїзд: хтось їде по зайву копійку, яку в Україні не може заробити, навіть маючи вищу освіту, хтось — на навчання, а ще хтось — для того, щоб дізнатися більше про традиції та звичаї інших народів. Та є й такі, які навмисне виїжджають заради успішного заміжжя. Саме ця категорія людей мене найбільше дивує і лякає водночас.
Особисто знаю чимало жінок і дівчат, які почуваються цілковито щасливими на чужині. Очевидно, таких дівчат багато.

Не подумайте, що я маю на меті знеславити та зганьбити їх. Просто я, керуючись власними принципами, прагну з’ясувати ситуацію та дійти якогось більш-менш об’єктивного висновку. Кожен із нас має свою голову на плечах і керується власними поглядами та досвідом. Але проти правди, як то кажуть, не попреш.

Усіх жінок, які офіційно проживають за кордоном і створили сім’ю з представниками інших національностей, я умовно поділила б на дві категорії: ті, які прагнули заміжжя, і ті, які зробили це за впливом певних обставин. Отож картина стає яснішою. Ось найпоширеніші історії розвитку подій.

Шлюб з іноземцем із великого й палкого кохання

Дівчина виїжджає за кордон для того, щоб здобути добру освіту чи, скажімо, за обміном. Знайомиться там із чоловіком, закохується і виходить за нього заміж. Але таких випадків не так уже й багато.

Моя давня знайома Оля, скільки я її пам’ятаю, завжди марила медициною. Закінчивши училище, вирішила подати документи в університет. Але тут її спіткала невдача. Як виявилося, родині, в якій батько працює електриком, а матір — учителем, не до снаги платити за навчання доньки. Тим паче, маючи двох дітей. Волею-неволею Оля почала пакувати речі для виїзду в США. Всі паперові справи вона владнала доволі швидко. Прагнула трохи заробити на навчання. Влаштувалася на роботу в кав’ярні, випадково познайомилася з хлопцем... Тепер вона живе в Штатах у власному будинку, вчиться на лікаря-кардіолога, має трирічну донечку та вродливого законного чоловіка, який дивиться на неї закоханими очима.

Фіктивний шлюб заради офіційного працевлаштування та життя

До прикладу, моя родичка, назвімо її Уляною, виїхала в Австралію. Вона не змогла жити в країні, яка забрала в неї обох її дітей. Її не влаштовувала не лише політична ситуація, а й суспільні стосунки. Розлучившися з чоловіком-алкоголіком і поховавши вже дорослих дітей, вона твердо вирішила виїхати геть — будь-куди, аби не згадувати, не чути й не бачити. Та й пенсія (основ­не джерело доходу) її не тримала. Товаришка, яка на той момент уже кілька років проживала в Австралії, знайшла старшого чоловіка-вдівця, якому потрібна була доглядальниця. Хоча навіть не так. Дядькові було самотньо, і сам він не міг про себе подбати: приготувати попоїсти, прибрати в домі, сходити на закупи. Уляні пощастило — мужчина виявився порядним і доб­рим. Зарплату платив вчасно, не надокучав захцянками й образливими пропозиціями. Жінка й досі там, в Україні відтоді не була. Лише просить, щоб її поховали на рідній землі, біля дітей.

Свідомий виїзд за кордон для подальшого заміжжя та легалізації

Жінка шукає будь-яку роботу в іншій країні, «чіп­ляється» за всі варіанти, щоб зустріти мужчину, ласого на українське, перепрошую, м’ясо.

Розповідей про таких «легких» дівчаток у мене назбиралося доволі багацько. Вони зазвичай дуже рано обирають для себе простий шлях. Вважають, що освіта їм ні до чого, закінчують школу й одразу починають шукати собі гідного жениха. Часто-густо цьому сприяють батьки: або мати свого часу зробила так само, або ж дівчинка проживала в родині, де їй не прищепили моральних принципів, або ж просто... життя навчило. Враховуючи нинішню ситуацію в країні, знайти «вдалого» дядечка стало складнувато, тож дівчата розширили свій кругозір і почали шукати за межами Батьківщини.

Олена народилася в селі. Узимку в хаті було страшенно холодно. Мати — прибиральниця в дитсадку, батько працював час від часу на будівництві. Через скруту батьки поїхали в Чехію, Олена залишилася вдома з молодшою сестрою. Приблизно через рік дівчата перебралися до батьків. Старшій було 13 років, коли вона пішла в чеську школу. Вже тоді вона усвідомила: ситуацію треба брати у свої руки. У 17 років дівчина завагітніла від свого хлопця з коледжу. Він — її ровесник, на кілька місяців молодший. Тепер Олена здобуває вищу освіту, живе з чехом, має від нього сина. Каже, що дуже втішена таким життям, бо має все необхідне й багато подорожує. А цього їй хотілося ще з дитинства...

Трохи інша історія трапилася з Христиною. Вона — родом із невеликого містечка. Хворий брат, батько-журналіст, якому затримують зарплату, матір, яка мала невелику ятку на ринку і щодня торгувала там нехитрим крамом, — усе це доводило дівчину до відчаю. Батьки ледь зводили кінці з кінцями, щоб допомогти доньці здобути омріяну вищу освіту й диплом перекладача. Христина поїхала за кордон, навчаючись на третьому курсі. Вчилася вона добре і знала мову, тож її відразу взяли офіціанткою в кафе. Пробувши там кілька місяців, дівчина навідріз відмовилася повертатися додому. Лише завдяки тривалим умовлянням батьків вона все ж повернулася: лише задля того, щоб закінчити навчання. На той час у неї вже був багатий одружений чоловік із двома дітьми, який, однак, утілював всі побажання дівчини в життя. Тільки-но Христина отримала диплом, одразу почала збирати валізи. Залишатися тут вона більше не могла. Та й матір уже змирилася: з донькою неможливо було розмовляти, вона постійно лаялась і виявляла своє незадоволення. Відтоді минуло трохи більш ніж рік. Христина кілька місяців тому вийшла заміж за німця. До того працювала покоївкою у швейцарському готелі. Переглядаючи весільні знимки, я так щиро намагалася розгледіти в очах молодят іскорки кохання, а натомість побачила лише фальшиві широкі усмішки. В нас так усміхатися не вміють.

Кожна з цих історій — індивідуальна. Але, втім, вони такі подібні!

http://www.gazeta.lviv.ua/life/2013/05/30/11335