Тисяча років після нас

31 травня 2013 року відбулась світова прем’єра фільму «Після нашої ери» («Земля після нашої ери» або «Після Землі», After Earth). Дана кінострічка – черговий постапокаліптичний варіант розвитку людства та планети Земля. Але його новаторство полягає в тому, що автори розводять ці два об’єкти в різні сторони. В «Після нашої ери» ми бачимо людей мешканцями іншої планети – Нова Пріма, а Землю – планетою, переселеною дикими тваринами, заполоненою лісами, незайманою та красивою.
Головні ролі в фільмі виконують нестаріючий Вілл Сміт (якби не дорослі очі актора, то можна було б сказати, що йому й досі двадцять років) та його 15-річний син Джейден, для якого це вже далеко не перша роль. Варто відзначити, що до перегляду фільму я підійшов достатньо скептично, очікуючи на щось на кшталт «Всесвітньої війни Z» (World War Z, я вже писав про цей фільм) або «Війни світів» (War of the Worlds, 2005 рік) за Веллсом з Томом Крузом в головній ролі. Скажу, що режисер Манодж Нелльятту Ш’ямалан, більш відомий як М. Найт Ш’ямалан, приємно мене здивував. Стрічка не є надто новаторською, адже прослідковуються паралелі з «Хмарним атласом» (Cloud Atlas, 2012 рік) та «Матрицями» (The Matrix, 1999-2003 роки, три частини), але лишає по собі все таки позитивні враження.
Стосовно паралелей. Поселення людей на Нова Пріма дуже скидаються на Н’ю-Сеул з «Хмарного атласу» Тома Тиквера й брата та «сестри» Вачьовскі, стиль же їх життя – вічна боротьба з урсами (чудовиськами, які полюють на людей, відчуваючи їх страх) – дуже скидається на боротьбу мешканців Зіону проти армії Машин. Але ані вампірів, ані неймовірних полчищ зомбі, ані якихось надзвичайних машин вбивства – нічого цього нема, попри очікування саме такого наповнення фільму. Головному герою – 13-річному Кітаю Рейджу (Джейден Сміт) – протистоятимуть зовсім інші монстри. Йому протистоятиме сама матінка природа, колиска людства – планета Земля, яка тисячу років тому вигнала предків Кітая зі своїх просторів. За час відсутності людей на планеті багато чого змінилось – знову постали непролазні хащі саван, тварини набрали величезних розмірів, температура на поверхні вночі падає нижче нульової позначки, концентрація кисню в повітрі стала небезпечною для дихання людини. Але й це не є головні вороги Кітая. Його найголовніший ворог – це власний страх, адже, не поборовши його, молодший Рейджен (чи то пак, Сміт) не зможе здолати жодної перешкоди на своєму шляхові, до того ж може загинути від лап випадково завезеного на Землю урса.
Анонсований мною на головну роль Вілл Сміт нікуди не подівся, він просто не може рухатися, адже в результаті невдалої посадки на планету йому переламало обидві ноги. Тож батько Кітая Сайфер Рейдж (Вілл Сміт) змушений лишатися в уламках корабля й керувати діями свого сина дистанційно.
Звичайно, що все закінчується геппі-ендом, хоча кілька разів життя Кітая ледь не обривається трагічно, чим можна було поставити масну крапку і в житті його батька. Але натхненний та в той самий час переляканий юнак таки долає всі перепони й рятує себе та батька. А по тому, хто зна, може й ціле людство – адже планету Земля, яку так спішно довелось покидати через власну людську глупоту, що вбила колись цю планету, як здавалось, назавжди, можна спробувати заселити знову. Тут вже не буде страшних чудовиськ урсів з Нова Пріми, тут вже не буде людської ненависті до природи, адже люди таки навчились на власних помилках, тут знову можна буде друкувати паперові книги, які на Нова Пріма є лише поодиночними музейними експонатами…
Також варто відмітити, що мене вразила мінімалістичність та влучність футуристичного дизайну в побуті героїв фільму. Мені здається, що в ньому є мало фантастичного, але багато з галузі передбачень. І я не здивуюсь, якщо років за сто, а то й менше, у наших нащадків будуть розумні костюми, які змінюють колір за присутності небезпеки, та наручні смартфони.

Кому варто дивитись: без зайвого пафосу чи самообмеження скажу, що всім. Цей фільм однаково підійде й для сімейного перегляду, й для любителів фантастики, й для поціновувачів бойовиків, й для активістів Ґрінпісу.

Кому не дивитись: поодиноким особам, які не люблять Вілла Сміта, постапокаліптичні або сімейні фільми. Та, на правду, радив би подивитись всім.


Оцінка за 12-бальною шкалою: 10 балів.

Ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

Оригінал статті - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/10/blog-post_23.html; російськомовна версія статті - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2013/10/blog-post_23.html.