Країна творчості JURAMAX
JURAMAX - найбільша творча мережа
талановитих українців у всьому світі.
Інші статті автора
Переглянули 4
Nezabudka
Nezabudka
Kot_Jara
Kot_Jara
umka
umka
Kot_Jara
Kot_Jara
0
Стаття
«Мотель Бейтса». Еволюція Нормана Бейтса
Пролог
Нарешті на українському телебаченні вийшов у показ довгоочікуваний (мною, принаймні) серіал «Мотель Бейтса» (Bates Motel, в українському прокаті – «Мотель Бейтсів»). Це заплановане на два сезони (принаймні, поки що) шоу американського телеканалу «A&E», яке оповідає осучаснену історію родини Бейтсів, відомої нам з серії фільмів «Психо» (Psycho, 1960; Psycho II, 1983; Psycho III, 1986 та Psycho IV: The Beginning, 1990) та романів «Психоз» (Psycho, 1959; Psycho 2, 1982 та Psycho House, 1990) Роберта Блоха. Історія одного з найжахливіших та найзагадковіших кіно- та літературних маніяків, заснована на реальних подіях, отримала нове дихання. В даній серії статей я збираюсь розглянути не лише серіал, я хочу зробити зріз еволюції одного з найцікавіших кіно- та літературних маніяків та докопатися до причини зацікавлення ним протягом такого тривалого періоду часу (64 роки після першої появи Нормана Бейтса в світі).
Я спробую зробити зріз всіх подій навколо створення образу Нормана Бейтса, його розвитку й можливого майбутнього. Розпочну ж, напевно, з реального прототипу образу першого найвідомішого маніяка від літератури та кінематографу.
Частина 1. Прототип героя
Прототипом головного героя циклу «Психо» Нормана Бейтса став відомий маніяк Ед Ґейн (діяння якого, до речі, поклали початок ще й циклу фільмів «Техаська різанина бензопилою»). Цей достатньо масивний молодик з порушеною психікою увійшов в історію американського криміналу не стільки через кількість своїх вбивств, скільки через свою жорстокість стосовно жертв й неадекватність щодо поводження з трупами. Він не просто вбивав людей (переважно жінок; доведених епізодів – лише два), він знімав з них шкіру та оббивав нею меблі, виробляв для себе одяг, саму ж людську плоть маринував у банках і, за деякими даними, навіть їв, а подекуди навіть вступав у статевий зв’язок з трупами. Будинок Ґейна був переповнений рештками людей – голови на стінах, елементи умеблювання з кісток, скальпи, зуби тощо. Суд над Едом Ґейном тривав у кілька етапів, його було визнано винним у вбивствах двох жінок – Берніс Ворден та Мері Гоґан, - але через неосудність Ґейн так й не потрапив за ґрати. Решту життя він провів у психіатричній лікарні, де й помер 26 липня 1984 року.
Але які ж причини спонукали Едварда Теодора Ґейна (1906-1984 рр.) на такі звірства? Адже далеко не кожна особа з психічними розладами здатна на такі речі. Відповідь криється в дитячій психологічній травмі. Ґейн ріс на фермі у штаті Вісконсин в сім’ї, м’яко кажучи, не дуже благонадійній. Батько Еда був алкоголіком й майже не жив із сім’єю, матір була релігійною фанаткою з жорсткими (навіть жорстокими) методами виховання. За будь-які найменші проступки Еда та його старшого брата Генрі нещадно карали. На суді Ед згадував епізод, коли матір застала його за процесом онанізму й була настільки розлюченою, що облила його руки та низ живота окропом. Також вона завжди навчала своїх дітей, що всі жінки – це гріховні створіння, низькі істоти, які не мають права на існування. Одна вона, через своє усвідомлення цього, є святою. В таких умовах старший брат Еда Генрі дуже швидко подорослішав. Якось він звернувся до Еда з пропозицією покинути матір й втекти від неї на волю. Ед, який вже неодноразово чув від брата погані слова на адресу матері, не зміг тому цього пробачити, адже через подібне виховання і негаразди з психікою він любив свою матір нездоровою любов’ю. Тим паче, що без неї Ед не міг (та й не мав права, за материними словами) контактувати зі світом, з іншими людьми. Тож така поведінка стала для Генрі величезною помилкою – під час гасіння пожежі, яка сталася на фермі Ґейнів, він гине за нез’ясованих обставин. Пізніше дослідники зроблять припущення, що це була перша жертва майбутнього маніяка. Наступний переламний момент в житті Еда стається зі смертю матері 1945 року (рік по смерті брата і п’ять років по смерті батька). Він лишається зовсім самотній. Тільки він і ферма. Але ж його так й не навчили жити в соціумі, так само, як й жити самостійно. Ед починає життя відлюдника та сільського дурника. Але це лише зовнішня сторона, в своєму ж помешканні він починає творити страшні речі. Ед задався питанням, чому люди смертні. Він починає вивчати літературу з анатомії, книги про нацистські безчинства у Другій світовій війні, матеріали з ексгумації. Трохи згодом – некрологи з місцевої газети. Ед починає ночами викрадати свіжі, щойно поховані тіла з цвинтаря й проводити над ними різноманітні експерименти (які згодом почали доходити навіть до сексуальних, хоча сам Ед на суді це заперечував). Тіла Ед обирав за конституцією схожі до його матері – повнуваті, з пишними формами жінки. Окрім вивчення анатомії безпосередньо на людських трупах, Ед почав використовувати шкіру людей в якості матеріалу для одягу та обшивки меблів. Так було зшито костюм трійку, пояс з жіночих сосків тощо.
Але з часом Едові хочеться більшого – він вирішує попрацювати з «живим матеріалом», а тобто, ще живою людиною. Існують недоведені епізоди зі вбивством 8-річної дівчинки та зникненням туристів неподалік від ферми Еда, які могли бути його першими жертвами після смерті матері. За кілька років по тому відбувається аналогічне до першого вбивство 15-річної дівчинки. Всі ці злочини досі так й лишились нерозкритими.
1954 року зникає хазяйка місцевої таверни Мері Гоґан, а 1957 – хазяйка лавки скобяних товарів Берніс Ворден. Саме останнє зникнення й стало приводом до обшуку помешкання Еда, адже поліція за гарячими слідами запідозрила саме його (в крамниці, з якої зникла Берніс, серед її крові та безладу від боротьби було знайдено чек, вибитий на ім’я Еда Ґейна). Коли відбувався обшук ферми Ґейна, то поліцейські самі ледь не втратили здоровий ґлузд – вони знайшли тіло Берніс Ворден підвішеним на гаках, як це зазвичай роблять в тій місцевості з тушами оленів. Звістка про серійного маніяка-садиста дуже швидко поширилась штатом й цілою Америкою. Вона викликала хвилю зацікавлення й обросла масою легенд. На основі самої події та легенд довкола неї й було створено образи Нормана Бейтса з «Психо», Бубби «Шкіряне обличчя» Соєра-молодшого з «Техаської різанини бензопилою», Буффало Білла з «Мовчання ягнят» тощо. Першопрохідцем в цій царині став американський письменник єврейського походження Роберт Блох, який жив неподалік від містечка Еда Ґейна. Вже 1959 року він пише свою першу книгу з циклу «Психоз».
Оригінал статті - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/11/1.html Російськомовна версія статті - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2013/11/1.html
26 лис 2013 о 16:16
Ще немає жодного коментаря
Країна письменників
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019