Домовленості Януковича та Путіна від 17.12.2013

Дуже великою інформаційною бомбою став учорашній візит українського (поки) президента Віктора Януковича до його російського колеги Владіміра Путіна. Українські ЗМІ та експерти досі не змогли розшифрувати напівзасекречену інформацію з приводу домовленостей двох очільників держав (багато в чому завдячуючи малій кількості інформації з приводу підписаних угод загалом). Знаємо лише, що було підписано низку двосторонніх договорів, серед яких – договір про знижку на газ, договір про виділення Україні Росією кредиту тощо. Висловлю власне розуміння цих угод, спираючись на доступну в мережі та медійному просторі інформацію (основні пункти, опускаю домовленості про співпрацю в авіабудуванні, будівництві в Керченському проливі тощо).
По перше, попри велику занепокоєність українців (та й європейців), найстрашнішого не сталося. Україна не підписала жодного документу, пов’язаного з її вступом до Митного союзу. Принаймні, це те, що нам відомо. Зрозуміло, що, попри завірення «ґаспадіна» Путіна в зворотному, за зачиненими дверима якісь розмови з цього приводу відбувались. І можливим навіть є укладання певного плану дій на майбутнє, які мали б наблизити Україну до підписання такого договору. Але всім прекрасно зрозуміло (навіть ВФЯ та ВВП, не кажучи вже про Азірова), що дане питання є не на часі, адже викличе ще більшу хвилю протестів, які можуть, врешті, призвести до трагічних наслідків (серед яких може бути як варіант з поваленням режиму Чаушеску, так й варіант з жорстоким придушенням повстання й тривалою громадянською війною, як це відбувається в деяких державах так званої хвилі «арабської весни»). Тож з Митним союзом зрозуміло.
Другий пункт – це так звана знижка на газ. Тут варто зазначити, що ті ЗМІ, які тяжіють до владного табору, вводять своїх споживачів в оману, заявляючи про підписання окремого договору, в якому фігурує ціна в $268,5 за 1 тис. м3. Дві хибні позиції.
По-перше, окремого нового договору не існує. «Знижку» введено як окремий додатковий пункт до договору, підписаного ще Юлією Тимошенко (це той самий «кабальний» договір, за який вона зараз сидить). Й за цим пунктом ціна на газ складає десь на $100 за 1 тис. м3 більше, аніж повідомляється. Справа в тому, що знижку в ті самі $100 Україна має за іншим договором, а саме – за договором про перебування російського Чорноморського флоту на території України. А тобто (беремо згруба), з $400 (платимо $300) за 1 тис. м3 ціну на газ зменшено до $360 (платимо $260) за 1 тис. м3. Не надто вже й великий здобуток. Перемога й вигідні домовленості (як би хто не називав) направду виявляються мильною булькою й величезною фікцією…
Стосовно кредиту, наданого Україні Росією, розміром в $15 млрд. під 5% річних, то це взагалі величезне ярмо на шиї українців. Адже за набагато менший річний відсоток Україна зазвичай бере кредити у Міжнародного Валютного Фонду (в середньому, це 3%) без особливих додаткових зобов’язань з нашої сторони. У випадку ж з Росією наш уряд найближчим часом має вирішити питання з облігаціями, під які РФ видасть нам цей кредит. Це як з ломбардом – ми прийшли, заклали годинник і взяли гроші. Потім прийшли, гроші заплатили й годинник забрали. В разі, коли грошей ми не маємо, то втрачаємо годинник.
Але державне майно – це не годинник. Тим паче, навряд чи Росія спокуситься на якусь маловартісну «дрібничку» (як-то якийсь розвалений заводик чи якась квартирка). Припускаю, що закладним майном української держави за даним договором стане одне з трьох – контроль над українською газотранспортною системою, українською атомною енергетикою або ж Одеський припортовий завод. Всі три пункти є досить ласими для Росії, про що ми знаємо давно.
Отже, чи потрібен такий кредит Україні? Тим паче, що цих грошей не стане з моменту підписання бюджету на 2014 рік, адже саме від цих договорів залежить доля бюджету на наступний рік. Ці $15 млрд. підуть одразу на соціальні виплати, погашення заборгованості з зарплат та пенсій тощо. А тобто, наступного ж дня після підписання президентом бюджету гроші зникнуть, а Росія ж, натомість, в будь-який момент може витребувати цю суму в повному обсязі (ще й з відсотками). Нам просто неможливо буде її віддати й, відповідно, нам доведеться поступитися держмайном (до того ж, стратегічного значення).

Тож, висновки доволі невтішні – під час падіння свого режиму Янукович намагається спробувати замилити очі «виборцям» (ненавиджу це слово), а в разі, якщо це не вдасться і владу він втратить, то, як відомо, «після нас – хоч потоп»…
Хоча висновки робити запізно…

Ваш, Ілько Біленко-Шумахер.

Оригінал статті - http://bilenko-shumacher.blogspot.com/2013/12/17122013.html російськомовна версія статті - http://bilenko-shumacher-ru.blogspot.com/2013/12/17122013.html