Праска
У кожного з нас у житті відбувалась, якась кумедна, або хоч повчальна історія. І така колись сталась з моїм батьком.
« Ось, - розказує він, - було мені чи то сім чи то вісім років, а коротше кажучи, ще був ну зовсім дитиною… Як зараз пам’ятаю, на дворі стояла тепла весна і на всю свою потужність цвіли дерева, наповнюючи повітря духмяними та солодкими ароматами, які просто зачаровували й дурманили. Так ось, вийшов я малий на вулицю, та почав кружляти по подвір’ю заглядаючи у кожний куток та міряючи кожну калюжу, як ось я натрапив на стару праску, яка лежала за хлівом. Навіть не роздумуючи, я взяв її та приніс у хату, щоб показати свою знахідку матері, але її десь на було, мабуть вона пішла до сусідки. І я вирішив скористатись такою нагодою: мені захотілося попрасувати свій светр, який здався мені у той момент дуже пом’ятим. Підійшовши до розетки, я увімкнув праску, як у моменті роздався страшенний звук, полетіли іскри й мене відкинуло, а з самої праски повалив густий, чорний дим. З переляку я остовпів, але через секунду відійшов і уже не пам’ятаючи як почав ховати свої сліди. Та скажу одне, мені пощастило, що вдомі вибило пробки й внаслідок того пропала електроенергія … а то б реально могла статись пожежа. Відкривши квартирку на провітрювання, я швидко виніс ту злощасну праску з хати та викинув чим подалі. А коли прийшла мати, то вона тільки здивувалась, що не було електроенергії й пішла за місцем електриком, який змінив пробки. А я сидів та радів, що ця історія так закінчилась, бо хто його зна, що могло статись…».