ну і що мені зробить настрій?!
обідрані покришки столичного метрополітену? спітнілі, смердючі, жирні представники сильної статі? бидло зз величезними сумками, що преться й матриться на всі сторони, створючи цим самим катострофічну давку? чи те, що в одному вагоні залізуть у кишеню, а в іншому - в сумку? дивлячись в очі.. чи коли сама ледве піднімаєш свою торбу, ніхто не запропонує поміч, за всю пересадку з Хрещатика на Майдан?
і зростай в цьому оточенні добрим і гордим за націю. а потім ще вислуховуй від знайомих ствердження щодо сильної країни, ярі патріоти блін, ствердження, що я МАЮ посміхатись, бо хто як не я створить настрій всім навколишнім, і ще щось на кшталт : не сприймай все так близько, це всього лиш транспорт, всі вже звикли, це лиш півгодини, які требе пережити. Дійсно. Послухати всіх, то настрій мій зробить легковажна прогулянка по метрополітену з п'ятихвилинними перевалами, щоб не напрягала вага торби, з посмішкою на 32 і повними грудьми гордості за своїх співгромадян, що проявляють всі свої запаси ввічливості в метро

Великі люди це ті, що усвідомили свою малість і незначимість. Незалежні - ті, що усвідомили наскільки від них нічого не залежить в цьому світі і Всесвіті. Вільні ті, кого ми звемо божевільними. Обмежені (чи то дурні) ті, хто не може прийняти вищесказане

Враження
Джаз Львів Джаз

1. Страх перед невідомим. Бажання, чесно кажучи, знайти відмовку аби все відкласти на потім - на ніколи.
Допомогло: знизити важливість, тримати в голові головну ціль і не зосереджуватись на деталях досягнення. Ну це таке, багато слів, які зрозуміють лише одиниці. Легше описати це як державні незалежні іспити, яких всі бояться напередодні, а потім на самому іспиті чи вже опісля ти такий думаєш: "блін, а нічо так, нічо страшного й апасного". Або як так само я думала про вступ в універ, про першу сесію і т.д.
2. Перший досвід автостопу. Еммм.. Розмова по суті виглядала так: "Добрийдень - добрийдень" ,мовчанка, "Дякуєм, щасти вам! - Будь ласка." Скорше за все, людина була не говірка, а я сиділа й намагалась осягнути той фак, що я в чужій машині, з чужим дядьком, без відома батьків, з власної волі їду.
3.приблизно 2 години в очікуванні попутки перед Житомиром, попеклися на сонці, човгання по бездоріжжю до ймовірно кращого мічця для автостопу. Другий досвід був, мягко кажучи, кращим) розмова пішла, людина довезла нас навіть далі, ніж йому було по дорозі з нами.
4. Прекрасний захід. Природа. Пейзажі. Повітря. Погода. 15 хв і ми в третій, останній машині за нашу подоріж.
5. Людина не те, що говірка.. Вона таки вимагає від нас бла-бла-бла. Схожий на зека, матюкається, висловлюється відверто, але не відкрито, про сеюе помовкує, щось там збирається перевозить через кордон нелегально і зустрічається при нас з яимись колегами, передаючи щось з багажника в багажник так, що ми нічо не бачим. Але було цікаво))
6. Ашан. Окраїна міста Львова. Фура кожну хвилину проноситься по кожній з трас, що нас оточують. Первалило вже за північ - нема іншого виходу, ставим палатку. В напівтемрямі, нашвидкоруч і вперше. А далі просто до дідька холодно. Прокидалась щогодини вночі, не могла спати від холоду. І так всі три ночі й ранки. ВВечері грів джаз.
6. Джаз повсюди. Старе місто й стара музика, що звучить по-новому. Адже перший музичний гурт, що ми застали на сцені - український. Мм .. джаз з нотками українофільства)) і півдня знайомств із львів"янами і містом Лева. Тут вже стає вако описуавати. "Життя не вистачить, аби пізнати Львів цілком" - одна з цитаток на парканах. Все побачене не просто надихає, воно реабілітує, живить, зцілює.
7. Люди. Майже всі зі світлими очима. Декілька зустрічаються з карими, але навіть вони світлі і схожі на янтар. Всі добродушні і посміхаються У чоловіків майже у всіх черевце), аякже з таким-то смачним пивом і їжею)) Мої думки: " Чого ж вони такі радісні, без зморщечок зайвих, врівноважено щасливі?". Потім в трамвай забігло двійко дівчат і почало співати Червону руту. Двоє чумазих циганчат років п'яти (перші темношкірі побачені тут). Знаєте, що? Я не пам'ятаю, щоб бачила когось щасливішою за це мале дівчисько з сірими очима, із загорілою (видно, що не смуглою) шкірою та мілним волоссям. Малу, що я спершу прийняла за циганча, бо друга таки була справжньою кармеліткою. Далі я знову вражаюсь. Піввагона людей дало милостиню цим співачкам. Видно, що львів'яни, а не туристи, та й вагон якось був майже з місцевих, адже це був далеко не центр. Слухайте. Вони кожного дня ходять на роботу, кожного дня таскають важкі сумки з якогось магазини чи абощо. Кожний по ідеї затягнутий у побут. Але вони не виглядають так, як ми. Так, як в Києві. А нас розділяє всього ж близько 530 км. У цих малих нема ніяких більше справ, аніж як випрошувати грошей. Але (фак)! Вони всі щасливі. Малі катаються мов на гойдалці на турнікетах в трамваї, і наступного дня я теж зустріла їх. Танцюють і сміються. Багато чому я б хотіла навчитись у львів'ян. У малих брати від життя все. Точніше не боятись брати, знати що можна попросити у життя все і знати, що це можливо отримати. Але неможливо отримати, якщо не попросиш. А львів'ян банально навчитись бути таким ж щедрими й гостиними. Навчитись давати іншим і бути з того неймовірно щасливим.
8. на третій день кортіло вже їсти. Надто зухвало було їхати в таке "смачнюще місто" з 90 грн у кишені. Був також кашель і холод. Правда, мене врятував Боря) вдячна йому.
10. Поїздка назад з 6:00 до 17:00. 2 попутки. Одна краще одної. Захід)) і західні люди)) перерва між машинами була приблизно годинку і приблизно 11-ої, світило сонечко, гарнюща місцевість, польові квіточки, творчий та креативний настрій у обох. Музичний, я б сказала) Пританцьовучи та приспівуючи імпровізовані пам-падам-пам-пам-парам, присвистуючи та сміючись, дочекались шикарну іномарку з красивим подружжям, що поверталось від родичів з Дрогобичів прямо в Київ)) Розмови, філософствування, музика, сон, бутерброди... клас))

Всім відомо, що чоловіки - мисливці, їм треба завойовувати жінку, так само як і територію, як кубок, як країну... Але ж і жінки, немов ті пантери, вишукують не легко доступну здобич, їм також необхідно отримати насолоду від полювання. Мабуть, так і пояснюються слова "чем меньше девушку мы любим, тем больше нравимся мы ей".