Лисий. Наждачоподушка.
Лягала тінь під колеса дахів
Міняла барви під натиском сонця суха трава...
Він іншов як біг, і як вмів – хотів
І один його подих – то вже політ
А один лише стогін – уже голосіння.
Вибухала магма із отих горизонтів
Капотіло сонце, звиваючись вдаль
Він прийшов як сніг...
Ну і зник як сніг
Загорнувши в долоні
полову часу
Подарунком надій
спломенів як вогонь вчорашній.
swinomatka
6
0
18
Поезія | Версія для читання 04 січ 2013 о 12:03
Подібні роботи
