Виправдання
Згадавши про чай вона пересипала заварку з паперового пакета в керамічну банку зі східним візерунком. Лесі як і більшості жінок подобалось оточувати себе красивими речами. Та окрім того в неї був непоганий смак, тож кожна кімната в їхньому невеликому будинку була просто , але гарно вбрана і створювала відчуття затишку.
На годиннику була вже половина 12. Жінка почала хвилюватись.
Телефон на роботі в такий час вже не відповідав, мобільний повідомив, що абонент поза зоною досяжності. ЛЕся якось трохи відсторонено подумала як моторошно і тривожно звучать такі слова в подібних ситуаціях. Вони чомусь змушують думати про найгірше. Поставила чайник на вогонь, треба було випити кави, вона допоможе трохи заспокоїтись. Знайшла номер колеги чоловіка по роботі.
- Здрастуй, ВІкторе, пробач, що турбую о такій годині. Просто Макар до сих пір не вдома, ти незнаєш що там сталось? - у слухавці на хвилину запала тиша.
- Та нічого особливого наче, просто вечірня планерка сьогодні трохи затягнулась. Але о 10 ми з Макаром вже вийшли з офісу, він мав би вже бути вдома. Давай я зараз зателефоную іншим його друзям і запитаю. Але,Лесю, в будь якому випадку не хвилюйся, добре?
На кухні задзвонив стаціонарний.
- О, це, мабуть, Макар, я потім ще передзвоню, добре? - і не дочекавшись кинула трубку.
- Доброго вечора, Ви, Олеся Миколаївна - дружина Макара Володимировича?
- Так..
- Ваш чоловік потрапив в аварію, він зараз в лікарні, ви не могли б приїхати?
- о Господи, звісно, зараз буду.
- ЛІкарня №6, на Червоноармійській. Чекаємо вас.
Вона не стала фарбуватись, викинула з сумочки пудреницю й помаду натомість взяла зі сховку трохи грошей і вибігла з квартири.
За кермом намагалась сконцентруватись на дорозі, та страх, що зміюкою вповз в серце після дзвінка не відпускав і здавлював лещатами свідомість. Макар був для неї всім. Другом, чоловіком, оплотом, звісно він далеко не був ідеальним. З важким характером, впертий, та в ньому була ота надійність, що її так не вистачало дівчині після смерті батька. І тепер він, можливо, помре. Розізлившись на себе за такі думки Леся зціпила зуби і наказала собі заспокоїтись. Істерики точно нічим не допоможуть.
Лікарня була велика, але стара і о такій годині ідучи мало освітленими гулкими коридорами жінка тільки навпаки ще більше накручувала себе.
- Доброго вечора, шановна, ви Олеся, правильно,- в приймальні сидів страий лікар з потухшими очима і втомленим виразом обличчя. Як і більшість хороших лікарів він давно вже навчився не брати нічого близько до серця, кожного дня він бачив, страждання, біль, відчай, приреченість і це перестало бути хвилюючим.
- Так, що з Макаром?
- Ваш чоловік виїхав на зустрічну, і зіштовхнувся з вантажівкою. Насправді йому ще пощастило, після таких аварій люди, як правило, не виживають. Він зараз у важкому стані, але загрози життю вже практично немає. Зламані ребра, багато поверхневих ушкоджень і травма голови. Крововиливу немає, але цілком можлива амнезія. Ви маєте бути до цього готові.
- Я можу його побачити?
- Йому дали снодійне і з ним зараз працюють лікарі тож думаю краще завтра вранці.
Дорогу назад додому Леся не пам*ятала, тільки чайник, що надривався від свисту коли вона повернулась, вона геть забула за нього, коли збиралась в ілкарню. ЖІнка вилила залишки води в чашку і таки зробла собі каву. Макар житиме, все буде добре. Разом з теплом по тілу розливалось полегшення. Обійшлося.
Через 2 місяці лікарі дозволили Лесі забрати чоловіка додому. Він багато чого не пам*ятав, але жінку пізнавав, знав, що вони одружені і взагалі виглядав веселим і щасливим, як для людини після аварії.
На своє день народження Макару вже зняли всі шви і бинти і Леся вирішила влаштувати невеличке свято. Зробила запіканку, спекла улюблений горіховий торт, і зварила кави. Вечір вийшов чудовим.
Зранку вона прокинулась раніше і спостерігала за сплячим Макаром. Як же вона його любила, вже не сумбурним більш пристрасним, ніж довготривалим коханням молодості, але зрілим і виваженим почуттям, що основувалось на повазі і ніжності. На тумбочці біля ліжка у Лесі стояла квадратна рамка з фотографією, де вони вдвох на пікніку заливались сміхом , обоє ще юні, мокрі і такі щасливі. Вона вгляділась в обличчя чоловіка, він не надто змінився, тільки от..стоп вона перевела погляд на сплячого, на правій щоці у нього не було родимки, отієї невеличкої родимки, що їй так подобалсь. чому ж вона не помітила того відразу? Ще раз подивилась. На фото родимка була на правій шоці, а зараз на лівій. Як це можливо? Вона стала уважніше порівнювати обличчя.
Та через кілька хвилин Макар прокинувся.
- Доброго ранку
- Доброго..Як твоє самопочуття?
- Та нічого, тільки от на грудях щось свербить і на руці, комарів же наче ще не має.
Він поглянув на свої руки.
- А, з цими лікарням-процедурами я й геть забув, вчора в торті мабуть був арахіс, а в мене ж на нього алергія.
- Алергія? Звідки, раніше в тебе її не було.
Він на мить розгубився не знаючи що сказати.
- Нуу мабуть слідство аварії.
- В будь якому випадку нічого страшного, помажу кремом і все пройде. - швидко додав він.
Нічого не відповівши Леся встала й пішла на кухню готувати сніданок. Їй треба було подумати. Коли Макар зібрався й пішов на роботу Леся подзвонила подрузі і попросила підмніити, сама ж поїхала в лікарню.
- Доброго дня, Олесю, як поживає Макар ?
- Добре, дякую. Лікарю, а можливо щоб після аварії з*явилась алергія якої не було до цього? І родимка, вона раніше була на правій шоці , а зараз на лівій,- жінка уявила як абсурдно маубть все це звучить, але вже нічого не могла з собою вдіяти, щось було нехороше всередині і на очах з*явились сльози.
- Заспокойтесь, ви просто втомились від переживань, у вас стресс це цілком зрозуміло. Тим більше, що його характер міг зазнати змін, плюс пам*ять. Проте родинки - це ви помилились, на них неможливо вплинути, вони можуть з*явитись нові, але це частіше у вагітних жінок, але зникнути - ні. Алергія аналогічно, вона розвивається внаслідок частих повторних подразнень, вона не з*являюється самі по собі.
Леся зрозуміла, що це значить. Вона більше не слухала лікаря, намагалась зрозуміти, що робити далі. Хто він? Хто цей чоловік, що вже півроку живе з нею після інциденту? Не подякувавши, вона вибігла з кабінету.
- Привіт, кохана, я - вдома.
З кімнати у вітальню вийшла Леся. Вона мовчала, але він зрозумів, що вона все знала. Дарма він розслабився і дозволив собі щастя. Він від народження приречений на відчуженість.
Кілька десятків років тому, коли світом прокотилась нова хвиля цікавості до генної інженерії, коли в 90-их почалась розшифровка генома, нейробіологи, біологи, психологи, цитологи- всі почали ставити експерименти щоб в кінці кінців таки зрозуміти повністю механізми розвитку людини, щоб його передбачати.
Так в одній з київських лікарень народилися однояйцеві близнята - хлопчики, їхні днк були абсолютно ідентичні. Волею випадку вони стали експериментальним матеріалом. Від народження їх розділили, одного віддали батьками, сказавши, що інший близнюк загинув, а іншого - в дитбудинок. Це було зроблено щоб спостерігати за шляхами розвитку абсолютно однакових спочатку дітей, проаналізувати на які сйери особистості оточення є найбільш впливовим. Коротше кажучи, наскільки максимально різними вони можуть стати.
Так один виховувася в хорошій сім*ї нормальними батьками, його назвали Макаром а інший - Єгор в жорстких умовах дитбудинку. Зрозуміло,що вони не знали про один одного.
Та от коли їм виповнилопо 25 , Єгор в газеті побачив своє фото, і статтю щось про успішного економіста, що допоміг врятувати компанію від кризи завдяки розумним вкладам і тд. З того моменту він почав дізнаватись все про цю людину і зрозумів що він сам - нещасна пародія на Макара. Пізніше він побачив його дружину, вони були разом в кафе, де Єгор спостерігав за братом. Він зрозумів, що закохався, не міг інакше, ця жінка , її сміх, рухи, облиичя, фігура - все було саме таким як мало бути. Поступово Єгор втартив своє власне життя - він тільки спостерігав їхнє, тільки це було важливим. Тільки от чим більше він дивися на Лесю, вивчав її уподобання, став її тінню, тим більше ненавидів Макара.
І от одного вечра він зважився і вирішив, що так не може більше продовжуватись, він вбив його, отак просто без проблем з власною совістю чи жалістю, він вже давно перейшов межу розумного розділення добра і зла. Далі його автомобіль, зустрічна, він навіть не планував всього цього, це сталось само собою, здавалось цілком логічним. Пізніше, коли його запитували щось про мотиви, причини
- Я люблю її. Вона повинна бути щасливою.
Подібні роботи
