Фермер кидає вила.
Земля, що його зростила
Насправді його могила.

«Бийся!» - кричить йому пращур, -
«Залізь хоч до чорта в пащу,
А волю не втрать ні за що!»

Офіс порожній. Місто.
Бо менеджер став танкістом,
А танкам у місті тісно.

Точка прицілу – лазер,
Як син по деревах лазить.
Тепер ти не мама, снайпер.

Чи впасти на полі бою
Судилося нам з тобою,
Чи вибити ворога з строю?

Нас змінив поклик крові,
Бо внутрішньому козакові
Огидно носити окови.
війна Україна поезія козак
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 08 сер 2014 о 10:43
мітки: вірш
шикарно!
14 сер 2014 о 22:06
Анонім Критика
Прикро стає, коли вкотре розумієш, як війна змушує людей покинути звичні заняття, припити виконувати соціальні ролі... Змушує перепрофілюватись із будь-якого фахівця на воїна, борця. Добре, коли заповіт пращура щось та й означає для сучасників.
16 січ 2016 о 6:47
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021