УПОВАННЯ МЕРЦЯ

(фемтопоема)
**майже усе римується треба тільки втрапити у ритм

Я умираючи не сіпну й пальцем,
і піни з рота не побачите мого,
о працьовиті карлики тупих бажань
о грішного життя товсті, зачумлені тубільці!
І подих Смерті вже опалює плече, туманить погляд грішносивий її кістлявий силует.
Бреде з набухлими сосками, своїми жовтими ногами вичавлює душі осколок із грудей.
Ці білі відстовбурчені кістки, цей чорний прах, що в’ється у очей твоїх безодні.
О Ваша Хижосте, даруйте пару днів із щедрої, мертвотної руки...
Та поміж ребрами її, цієї тліні що на мене всілась, я бачу купку блазнів, що прийшли мене
зарити в перегній.
Я бачу ви зібралися сьогодні – усі ким догорожив: кого любив, до кого – був байдужим,
Я чую у кімнатці наюрмилось густо так, що ледве Смерть притислась поміж Вас.
Пробачте.. сльози деяких святих близьких облич не пізнаю крізь снігопад недуг і
хуртовину років.
Я плутаю слова, бо сплутані думки сітями страху, поточені старечості розгулом
хробачливим.
О, бачу й ви прийшли – сер поп, пан дяк й мучачо – майстер трунних справ Федотов.
Ну що ж баритись – у труну пакуйте, як слід забийте цвяхи, щоб бува не виліз і вперед –
гайда на цвинтар!
Дядьки співають і свічки палають, смерть позіхаючи зіперлась на косу
Купи собі бензопилу! гукаю, ти ж бачиш, що за утвар плодиться в суспільстві.
Ти тільки подивись, що ці падлюки надумали вчинити – МЕНЕ.. під землю опустити,
закидати грудками і навішати вінків.
Я ж поряд, тут, я наскрізь бачу вас, убогі духом пранцюватих тіл квартиронаймачі
Он Штефка син, мугир із мугирів, всім огирам начальник! – приліз лише задурно щоб
напитись, тупого виховання ембріон.
А той циклоп, що мружиться від сонця, на біса ти прийшов?! На дідька став обабіч
удови?!
О невідомий паскуднику, я спостерігатиму за вами із гори, о хтива утвар аморальних
зазіхань!
Хоч я в труні, і хоч забитий, я хоч гнию і бавлю хробаків, та я не дам свою глумити честь,
ви чуєте, падонки?!!
Лопати стукотять ... я чую шум прибою – припливвідплив, припливвідплив... і за кидком
кидок.
Поволі риба розпливлась і чути ще лиш голосіння чайки, що схлипує, схилившись над
хрестом.
Угууу! Сутужно вітер виє, дощ барабанить в чорнозем – я чую як просочує нерівні стіни
кривавих барв соляна кислота.
.................
Я здичавів – не чую голосів, не бачу сонця і не їм, не п’ю. Який сьогодні день не знаю і
число
Поправді кажучи вагаюся чи жовтень надворі, чи може січень вже веде свої війська
сніговиків.
Не пам’ятаю навіть коли спав останній раз, забув коли останній раз ходив у гості чи у офіс
на роботу.
Боюсь, що скоро загнию від сущого і явного розледащіння, що способом життя він
нагнітутий.
А черв’яки!!, ви бачили цю погань?!, цих злісних вітамінів для
к
ротів, що перелазять із труни в труну, кепкучи з коал?
Коали у клоаці! Гагагга! Здається божеволію потрохи,
та ви б і не таке утнули, будучи на моїм місці
Де по сусідству спочиває мертвих чоловік із двісті.
Ви тільки уявіть – тут слизько, мокро, і смердить.
Повсюду лазать невсипущі хробаки – і длубають, і
свердлять щось, придурки!
Та й запах тут не дуже – як не як – провітрювати,
бачте, мовляв, не дуже зручно.
Все з мене досить цього цирку і театру – поховайте
вдома дітей – я виходжу!

(с)Ягайло Стрьомний Васильович

swinomatka

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 04 січ 2013 о 12:12

мітки: вірш, поезія

Показати всі коментарі (5)

Mila

Життя вчить нас втрачати і переживати біль від почуттів, відчувати злість і смуток, я погоджуюсь, і сама із цим зтикаюсь постійно. Але коли жити з цим постйно і сприймати все в чорних тонах, то тоді перестаєш бачити багатогранність всього що є навколо. Глибоке темне страждання інколи потрібно відпустити і наповнити чимось світлим. Це не значить обмежитись і закритись у свому світі, а вімти бачити більше хорошого і налаштовувати своє мислення в цю сторону. Ось що я маю на увазі. Це таке моє бачення, можливо Ви бачите все по-іншому, не скільки людей - стільки думок. Це ваш жанр - і ваше право.

08 січ 2013 о 02:24