З останніх сил зібрався і розцвів,
Постав в красі бентежній перед світом,
Мов феєрверк, а далі - замертвів...
Каштан розцвів спекотним пізнім літом.

Він добре знав, для цвіту був не час,
Так хто ж закони пише, щоб востаннє
Згоріти у вогні своїх прикрас,
Розцвісти в знак болючого прощання.

Він прихилився вітами униз,
До пари, що закохано мовчала,
Що він живий, що він іще не хмиз,
Хоч думка ця його вже покидала.

Останній раз, між попелу листків,
Згорівши між несправжніми дощами,
Цвіли свічки, каштан поволі млів,
Хоч був іще поміж дерев, із нами.

Ніхто не знав, відколи він тут ріс,
Чию турботу рук він пам'ятає,
Та всі дивитись не могли без сліз
Як їх життя частина помирає.

Стояла жінка й бачила собі
Як в тіні від каштана вечорами
Вона із ним, з рукою у руці,
Мінялися прощальними словами.

То все пройшло, ті руки вже одні,
Лиш час тепер вночі їх обіймає,
Слова вже попрощались і німі.
Ще спогад є, людини вже немає...

І він вмирав, так наче це актор,
Остання дія, оплески, завіса.
І кожен з нас свій спогад на повтор
З проектора транслює на кулісах.

Останній цвіт так боляче зацвів
Повітря навіть тихо просльозилось.
І кожен з нас в останню путь провів
Те дерево, що вже мабуть втомилось.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 21 сер 2014 о 06:31
мітки: вірш
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024