... тінню за тобою…
коли мене немає, я у тиші вітру,
коли ти втомлена й тобі зовсІм не легко…
я радістю з тобою… просто, не помітно…
Пробач, що надокучливо завжди десь поряд,
я звик до тебе, звик з тобою, я люблю
тебе. Нехай, що хочуть там собі й говорять,
уже такий як є… ну що я з цим зроблю…
Ти сонце з посмішкою в вікна кожний ранок,
буває, що похмуро, та знаю… що є ти…
З тобою я щасливий… дні мої без рамок,
я тінню за тобою… коли щось не так, прости…
Анонім
Критика
Написано самовіддано, щиро. Римування цікаве й дещо незвичне, скоріше за все Ви вловили мелодійний ритм звучання нашої мови, а не рими. Ліричний герой Вашого вірша плекає свої почуття у "тіні обраниці", саможертовно слідуючи за нею. Незрозуміло, за що він просить у фіналі пробачення у коханої, хіба за те, що "надокучив".
Подібні роботи