Я не знаю як то назвати. Просто хотів щось написати.

Коли поруч кохана людина - все навколо зовсім інше,набагато тепліше.Ти посміхаєшся всім на зло,в тебе зникають проблеми. Ти відчуваєш себе у кількасот мільйонів разів впевненішим у собі. Коли ти сидиш в школі і чекаєш дзвінка на перерву, щоб побачити її. Коли ти слухаєш ніби цікаву лекцію, щось нотуєш по темі і ті хвилини тягнуться мов століття, а ти сидиш і вона не йде тобі з голови. Коли ти приходиш втомлений з роботи, відчиняєш вхідні двері, а на порозі стоїть вона - така ніби вся сердита. І лише через декілька секунд ця сердитість перетворюється на посмішку і вона біжить в твої обійми, ніжно тебе цілує і каже, що дуже скучила. В такі моменти, я розумію, що я дійсно по-справжньому хочу жити. Я хочу творити добро злим людям. Я хочу кожен день ходити до церкви і дякувати Богу за те, що послав мені її, ту людину, яка робить мене іншим - щасливим та живим.
Можливо я перебільшую, можливо хтось мені скаже, що кохання не існує. Що це лише частина поезії. Але що я тоді відчуваю? Чому тоді моє серце стискається в грудях, коли її поруч немає? Чому я не хочу споглядати на жодну жінку на цій планеті, окрім неї? Чому коли я майже засинаю, моя остання думка лише про неї? А коли прокидаюсь, одразу посміхаюсь, бо знаю, що коли сьогодні я куплю їй шоколадку, вона мене зацілує майже до смерті.
Людина мусить любити. Без того ми лише тінь. Ми повинні з повагою та розумінням ставитись до тих, кого ми любимо. Йти їм на зустріч, йти поруч з ними. Приділяти більше уваги. Адже увага - це майже найголовніше, що потрібно для них. Ну і звісно їх любити. Адже це так красиво - кохати...

Bergino

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 17 вер 2014 о 02:39

Ще немає жодного коментаря

Подібні роботи

Про нас Наша команда Техпідтримка

Українська Русский English Deutsch Italiano Polski Magyar

Site map