З наболілого
А в тебе там несказані слова
І невмолимий, впертий клекіт бою,
В лісах де осінь тихо зомліва
Від виду крові і людських трагедій,
Що зашморгом вже вкотре заплелись.
І знову треба вперті Прометеї,
Що у собі несуть небесну вись.
І ти з таких.
На щастя моє, може, на біду?
Вам кулі відшліфують тіло,
А душі розіпнувши лишать на виду.
Та Україна, ще жива - повстане,
І ваші подвиги і молоді життя
Їй і мечем, і оберегом стануть
В війні за волю й світле майбуття.
kot_chechir
5
0
18
Поезія | Версія для читання 08 лис 2014 о 22:30
мітки: поезія революція
Подібні роботи
