А їй було лише сімнадцять, коли вона пішла із життя
Коли вона пішла із життя.
Йому ж уже далеко за двадцять,
а він не хотів написати листа.
Не хотів казати, що з ним усе добре.
Не хотів ворушити своє кохання старе.
А у місті розцвітали черешні
І прилітали птахи метушні.
Йому здавалося вона вже забула,
Але вона лиш у відчаї яду ковтнула.
Він думав у неї вже інший,
А її світ без нього ставав сіріший.
Весінні квіти пронизливим вітром
Проникли у серце його гострим ударом.
Йому розкрили її таємницю,
Коли він дивився, як опускають гробницю.
Їй було лише сімнадцять,
Коли вона пішла із життя.
Йому ж уже далеко за двадцять,
А він все чекав, коли птахи прилетять.
А він все чекав, коли її кроки
Почує й відчує її ніжні руки.
А він все чекав та чекав.
Доки зовсім духом не впав.
І дихати йому щось заважало,
Напевно це руки її, що за горло тримали.
І дивно він вмер, пішов в небуття.
Пішов він за нею без вороття.
Відчувається, що це - один з Ваших перших творів. Бачу гарні метафори та інші тропи. Але деякі рядки видаються мені трохи недоречними, а кілька рим - навмисно прилаштованими. Але бажаю Вам успіху! Вдосконалюйтесь, працюйте - і тоді все буде гаразд.
Анонім
Критика
Викликає глибокий смуток зміст Вашого вірша. Особливо трепетним є образ дівчини, яка немов птаха, відлетіла в інший світ, відлетіла занадто рано, що й посилює трагізм звучання твору. От тільки слово "яд" російське.
Подібні роботи