Кошмар перед Різдвом
Одна з кривих на долоні стала прямою, що нікуди не йде. Ти з ними, ти за них. Хоча.. А хто кому власне сниться? Як відрізнити відображення від реальносі? Чи два дзеркала, одне проти одного? Нескінченність з ароматом шоколаду.
Десь на периферії дзвонять дзвони. Тривожно гепають натякаючи на щось за кадром. Проте з кожним ударом традиційні різдвяні сингли витісняють, глушать їх хрипким звуком старого радіо.
Дивлюсь тобі в очі. Ні... Це неможливо.. В них - глибоко за зеленою черговою привітністю - ненависть.Ми сталева клітка один одного, колись добвровільні грати.Я - твій стримуючий фактор, твій кордон. А за це ти забрав собі моє небо, мій простір. Розбите скло колись поневолених мною спогадів. Віднині минуле - табу. Фантомне бажання вийти. Вийти з власного сну?
ЗАмість цього калейдоскоп картинок і вже щось абсолютно інше. Тільки очі так само зелені. Але тепер в них просто порожнеча. Я не знала, що людська душа також може осліпнути. Добровільно чи..? Я зажди вміла знаходити виправдання. Це все хтось. Хтось кому потрібен був раб, без минулого й шрамів. Хоча..Так ще треба вміти.І бути безжальним..Ти йдеш кудись далі не помічаючи моїх простягнутих рук, не чуючи слів. А мені як? Звідкись вітер приносить червоні сніжинки, що мають гострі краї, але мене вже немає, я - серед них краплями крові, каро-зеленими змерзшими сльозами.
мітки: проза сни
Подібні роботи