КВИТОК В СОДОМ

KВИТОK В СОДОМ

Час — функція матерії, і тому матерія — це годинник,
який робить безмежність реальною.
Джон Фаулз

На десерт нам подали конфітюр з перепелиних сердець і напій, схожий смаком на сидр. Зеленоока фея сказала щось про «цнотливий гріх» — це розвеселило нас обох. Засміявся також стюард й весело підморгнув мені, вказавши тільки поглядом на неї.
— Я не вірю, що вона була перетворена на соляний стовп, а ви, вірите в це? — запитала, кокетливо повівши очима.
— Ви про дружину Лота? Я також не вірю. Але так написано… Якби глупство було смертним гріхом, то, мабуть, в пеклі не залишилось би вільного місця. Але вона озирнулась, і обіцяне пророцтво здійснилось. Жіноча цікавість цілком припустима, але не в ті часи. Дружині Лота навіть не було «заброньоване» місце в пеклі. Зрештою, люди тоді не дбали наперед про такі речі, як бронювання квитків в пеклі, адже в раю справді немає місця для всіх. Один мій приятель недавно «злітав» туди і переконався, що там суцільна нудота й штучна трава. Так що моя порада вам — не налаштовуйтесь на рай.
— Ви так говорите ніби намагаєтесь мене переконати в чомусь.
— О ні, що ви! Просто дружня порада.
Зеленоока фея замріяно дивиться в ілюмінатор, явно обдумуючи мої слова.
Напевне, якби розум передавався статевим шляхом, моя співрозмовниця була б найрозумнішою в світі… Можливо, передатчики були не з високим рівнем «IQ», або ж цей спосіб передачі знань ще не діє в їхніх краях. В наших землях, кохаючись, ми передаємо жінкам масу знань, і вони нас люблять за це. Можливо, і не тільки за це, просто — ні за що… Деякі з цікавості, деякі з глупства. Ми нерідко цим хизуємось. Навіть прийнято говорити: «Вона любить мене, сам не знаю, за що». Це вищий пілотаж любовних стосунків. Але коли вже є щось конкретне, за що саме жінка любить, тоді в неї з’являється ще більше причин для ненависті. Так вже здавна ведеться. Але й жіночу ненависть ми навчились називати «любов’ю» — для зручності, щоб не плутатись в термінах.
— А ви одружені? — перервала плин думок моя супутниця.
— Розлучений.
— Чому?
— Вона також багато запитувала…
Зеленоока фея всміхнулась і відвернулась від мене.
Елоплейн на монополярному двигуні пронизував простір неймовірним зиґзаґом…

І прибули два Ангели до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі Содому. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і вклонився обличчям до землі і сказав: панове мої! Зайдіть до дому вашого раба, і ночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці. Він же наполягав, і вони пішли до нього і прийшли в будинок його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли.
Ще вони не полягали спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, увесь народ з усіх кінців міста, оточили будинок і викликали Лота, і сказали йому: де люди, що прийшли до тебе на ніч? Виведи їх до нас, ми пізнаємо їх. Лот вийшов до входу до них, і замкнув за собою двері, і сказав їм: брати мої, не робіть зла, ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали, краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під тінь даху мого.
Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе до дому, і двері дому замкнули, а людей, що при вході в будинок, вони вдарили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучились, шукаючи входу. Сказали мужі ті Лоту: хто у тебе є ще тут? Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і хто б не був у тебе в місті, виведи з цього місця, бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед до Господа, і Господь послав нас винищити його. ( Буття, 1 М. 19:1-14)

Елоплейн низько завис над землею. Ми опинились серед дикої рівнини, обкладені гарячим повітрям, піском і камінням. На горизонті зубчаті гори, наче паща велетенського чудовиська, вже заковтували покірне Сонце. Наш гід, схожий на автопортрети Ель Греко, говорив дивною арабською говіркою, наче сплітав в’язі арабесок, але ми всі розуміли його.
Потім зеленоока фея запитала, коли вже почнеться вечірка, і всі засміялись. Зрештою, кожен очікував від вечірки щось своє, особливе.
Під захоплені вигуки присутніх за кілька секунд із просторового завихрення виник палац, що своїми розмірами та вишуканістю змагався з палацами древніх емірів — чудовий міраж сучасної альфа архітектури. Ми опинились в середині цієї казкової розкоші, німіючи від світла, кольору і таємничої музики.
Таких оргій не влаштовували навіть римляни. Одне слово — Содом… Невинність втратила свої обриси, розчинилась в вечірньому мареві, опала пелюстками квітів і ветхозавітний тлін опалив всіх присутніх. І прибули два Ангели…
Пригадую, як всі вцілілі бігли по рівнині, гублячи свої речі, збиваючи ноги до крові об каміння. Земля скаженіло двигтіла, наче відколювалась назавжди від неба. Осліплені небеса кидали нам услід криваві відблиски, і несамовитий крик змагався із плачем землі.
Божевільна вечірка закінчилась. Ніхто не оглядався — так було усім наказано. Тільки зеленоока фея не послухалась… В її зіницях завмерла безмежність і давнє пророцтво вже вкотре здійснилось. Оповідають, що кожного року у цій мисцині з’являються нові кам’яні стовпи, що своїми обрисами нагадують жіночі фігури.

2014