ІСТОРІЯ ФЕЙ СУНГ

ІСТОРІЯ ФЕЙ СУНГ


Найбільша трагедія життя полягає не в тому, що люди гинуть,
а в тому, що вони перестають любити.
Сомерсет Моем


За порадою знайомого австрійця я зайшов в недорогий китайський ресторанчик на розі вулиць Тюхляубен і Ґрабен. Відвідувачів було небагато, і я вибрав місце біля вікна, за яким виднівся пам’ятник жертвам чуми.
Коли вродлива китаянка подавала страви, я уважно розглядав її декольте. Вона помітила мій погляд і привітно усміхнулась.
Розраховуючись за обід, я залишив щедрі чаєві і подав дівчині свою візитку.
Через кілька годин ми були разом в невеличкій квартирі. Дівчину звали Фей Сунг. Невисока на зріст і на перший погляд сором’язлива. Коли мова зайшла про її рідних, вона захоплено почала розповідати про свого батька, що був аптекарем і займався астрологією, про молодших братів. Своєї мами Фей Сунг не пам’ятала. Меланхолійний настрій моя нова знайома різко обернула в дотепний жарт, і ми, цілуючись, перейшли в спальню.
Тіло китаянки тонуло в м’якому білому килимі. Якщо казати древньо-перською, воно було сліпучо-феґфурове. Її руки обпікали мене своїм нестримним диригуванням. Її ніжки летіли в невагомості, шукаючи опори. Вона хапала повітря, скрикувала «помираю» і щось незрозуміле китайською.
— Я кохаю тебе, — раз-у-раз повторювала дівчина з чудовим віденським акцентом…
Очі Фей Сунг оповивав серпанок млості, а її розпашілі перса розквітали, як білі асфоделі. В цій загадковій китаянці не було манірності, властивої дівчатам її віку. Бажання віддаватись було для неї природним, що особливо приваблювало. Часто це буває згубним для легковажної натури, але Фей Сунг не була легковажною чи слабкою, навпаки, вона була надто сильною.
Нерідко цінуючи зваби жіночого тіла, ми забуваємо, що в надмірі краси іноді криється особлива, вишукана потворність, яка вбиває приховано і несподівано. Тільки розумна жінка робить це тонко, все розраховуючи, спостерігаючи за вами, не криючись, що хоче отримати особливе задоволення — водночас хизуючись своєю зверхністю і байдужістю.
Між чоловіком та жінкою постійно відбувається війна, і те, що більшість називає любов’ю, пристрастю чи захопленням, насправді є ілюзією. Але люди схильні вірити у примарне. Думки про це завжди розраджують, проганяють буденність з її дешевими атрибутами сум’яття, страху і гніву.
Я ще лежав на килимі, коли Фей Сунг подала мені маленький футляр.
— Подивись, — наказала вона.
Відкривши, я побачив червону горошину.
— Ковтни, і ти будеш завжди молодий. Це мій дарунок тобі.
Я іронічно глянув на неї і запитав: «Ти всім це пропонуєш?»
— Тобі першому, — відповіла усміхаючись. — Це єдине, що мені залишив мій батько.
— Чому ти сама не скористаєшся цим дивом?
— А я не хочу більше жити, я хочу померти молодою. За тими словами вона таємниче усміхнулась і підійшла до відчиненого вікна. За мить її не стало. Я чекав звуку падіння. Чекав хвилі, коли розіб’ється ця дивна китайська дівчина — дзвінко, як ваза з фаянсу, але почув глухий удар тіла об асфальт.
Подзвонивши у поліцію, я назвав адресу і вимовив «самогубство». Потім неквапно зійшов сходами на внутрішній двір, пройшов повз тіло — біле й незворушне, що нагадувало квітучі асфоделі в долинах забуття. Яскрава смужка крові на згасаючому обличчі дівчини, була останнім знаком буття та особливим виявом любові у її вічному протистоянні зі смертю…
На метро я доїхав до берега Дунаю. Тримаючи футляр з чарівною перлиною в руці, думав про Фей Сунг… Несподівано з’явився місяць із-за хмар і його мерехтливе відображення усміхнулось до мене сріблом хвиль, що прийняли з вдячністю свою вічну молодість.
2010
land icon
7
view icon
Поезія | Версія для читання 26 гру 2014 о 7:33
Показати всі коментарі (5)
RADZYVILL, швидше за все, люди, які досягли вершини слави і успіху, не хочуть жити, бо вже не мають чого досягати і мріяти, хоча можна було б)
але в цьому творі мотив нагадує не абсурдність, а реальні події, так як в наш час абсурд потрохи переходить в життя але література на те і є, щоб кожен там бачив щось своє.
ну і не про твір - ви часом не з Відня? зазвичай люди, які не бували в містах, про які пишуть, не вдаються в деталізацію)
27 гру 2014 о 11:09
Melaverde, Родом з Австрії мій прапрадід. У Відні я бував дуже часто*
28 гру 2014 о 22:21
Allochka Критика
Очевидно, автор хотів показати, що коли людина вміє любити, навчилась любити, то життя її вичерпано і вже можна піти з нього. Вчинок жінки показано не як трагедію, а як тріумф, адже вона вміла любити. Бо інакше, як можна пояснити такий безславний кінець життя прекрасної, хоч і легковажної жінки.
26 вер 2016 о 9:21
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019