ВОСЕНИ... ВЕСНЯНИЙ СОН

між загадковими озерами чудес
зустріла знову я прихистя...
сховалась... зніжилась... з небес
спускалося вже жовте листя...
здіймалась осінь... плакали дощі...
журилися тополі в самотинні...
і сонцесяйні зорі падали в кущі...
оплакували гірко ту... єдину...
а слів твоїх надійна стежка
вказала мені світлу путь...
в новІм житті, в новІм безмежжі -
передранкове "не забудь!"

здіймалась осінь... посивІло небо...
у старості страждало і гнилО...
розрубане грозою чорне древо
злотавим листям відцвіло...
жеврІло поле скИртою безсоння,
тремтів тихенько горизонт...
заплакані прогірклі підвіконня...
іще один нескІнчений мазок...
в відтінках сепії я сню ночами,
з відкритими очима марю... мру...
твоїми ніжними руками
я свою душу огорнУ...

палала осінь! в мерехтінні днів
виблискувала латами, дзвеніла,
гриміла громом, випліскувала гнів...
твої вуста вогнем горіли...
як зараз... у думках - пожежа!
як знов народжуюсь на світ!
для мене вибудувана вежа,
де житиму..без тебе..більше сотні літ...
і знову мУка... безсловесна мУка!!..
до серця притулися звично...
затихни в безвісті розлуки...
я, мабуть, надто романтична?!

стогнала осінь!! у мені конала!!
у передсмертній корчилась агонії!!
...твоїм волоссям бавилась - сміялась...
і плескала в порепані долоні...
бетонні вулиці... безсонні вулиці...
накульгує стара відьмачка геть...
і зморшкувату усмішку ховає,
передчуваючи завчасну смерть...
і слів твоїх непевна стежка
осИпалась словами... о безглуздя!!
вже дотліває жаровиння
спалЕного в вітрах галуззя...

раділа осінь!! танцювала!! п"яна!!
всі виноградники спустошила!!... брудна!!
в калюжах замурована!! порвАна!!
багном позасмальцьована, ряба!!
з тремтячими губами... посинІла...
повигоралі очі плачуть...ні!!
від сорому аж наче потепліла...
аж бісенята в грудях скачуть... стій!!
до крові позбивала пальці,
протерла до дірок старе лахміття,
попід двори благає... зжалься!!
копається в смітті, шука об"їдків...

ЯК осінь реготала - окаянна!!
тремтіли з жаху гори і рови...
вмивалась болем! божевільна! рання!
своє життя нужденне обірвИ!
пошерхлих дум не дай мені торкнутись,
своє проміння тепле простягни...
так гарно...ніжно...обгорнуся...
замерзле серце відігрій, мене впусти!!...
між дивовижними озерами чудес
знайшла себе...своє затишшя...
сховалась...усміхнулась...із небес
спустився янгол, притомившись...

втікала осінь...мчала лісом...
згорала в сутінках прощання...
духмяним світлим первоцвітом
розквітнула земля веснЯна...
в тобі твою блаженну суть
я віднайшла в осінню пору...
холодну листопадну рудь
я відіслала у самотні гори...
...і ти прийшов...розтанув стрімко...рідно...
засяяв оберемками вінків...
весняний день...небесний янгол світла...
повстав з моїх солодких снів...

(c) pomizh_hmar
Вінниця, 2012 рік
pomizh_hmar
pomizh_hmar
land icon
6
view icon
Поезія | Версія для читання 06 лют 2015 о 13:09
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019