Ода Космосу. Розділ 5
- Не все те, що блистись здалеку, світле всередині.
Ми придумали безліч версій, ламали собі голову, а в результаті усе виявилось набагато простіше. Дивна звичка людей завжди все ускладнювати. Навколо нас, мов пластівці в молоці, плавали шматки льоду. Тьма й досі оточувала нас, та тепер ми бачили її наче крізь димову ширму. Вона була поруч, та водночас дуже далеко.
Вода… Та що ж робив тут, у відкритому космосі, основний елемент необхідний для зародження життя сам по собі? Придумати бодай одну розумну версію я не встиг. Корабель хитнуло і світ перевернувся. Я полетів. Сильно стукнувшись плечем об стіну, моє тіло сповзло додолу. Шматки льоду почали дерти наш корабель, сипонувши на його обшивку. Точніше, це ми змусили їх. Наш циліндричний мандрівник* розшматував їхній багатовіковий сон. Тож на нас і посипався град вселенського масштабу.
Я відповз у куток, подалі від скла, котре повільно покривалось сіточкою тріщин. Страшний гуркіт ударів змусив тремтіти навіть наш корабель. Сирена сповістила про тривогу. Здається я закричав. Корабель покривався шрамами…
І враз все завмерло. Побиті, та не здолані, ми опинились з іншої сторони льодяної кулі. Корабель вистояв. Тільки подумати, ми, короновані великими надіями, ледь не загинули через малесенькі шматочки льоду. Що ж, чим швидше ти рухаєшся, тим більше клопоту тобі завдають дрібниці.
Насправді ж, нічого не змінилось. Ніякого граду не було. Це просто ми рухались настільки швидко, що здавалось, наче усе налаштувалось супроти нас, намагалось стати на заваді. Часточки льоду не падали на нас суцільною завісою. Така ілюзія створилась у зв’язку з нашою велетенською швидкістю.
Раптом я зрозумів, що жахливо втомився. Єдине, чого мені хотілось зараз – це добратись до ковчега і забути про все років на двадцять, наче про страшний сон.
Нажаль мені не вдалось цього зробити. Зупинив мене крик:
- Боже мій! Погляньте сюди!
Це був Родріго. І саме він змусив мене повернутись у кімнату з телескопом.
* кораблю надано циліндричну форму для того, щоб імітувати атмосферу всередині. Без неї м'язи космонавтів просто б атрофувались і за рік вони б просто втратили змогу рухатись. Саме це відбувалось після прибуття перших відвідувачів космосу на Землю. Їх буквально доводилось виносити з ракети на руках. І це при тому, що пробули вони поза межами планети менше місяця.
Попередній розділ - http://juramax.com/work.php?id=11349
Попередній розділ - http://juramax.com/work.php?id=11349
Wane_Porter
6
0
18
Поезія | Версія для читання 08 лют 2015 о 05:43
Подібні роботи
