Присвячується Кузьмі Скрябіну...
Та ніякі замки не зупинять її
Де колись було людно - тепер стало порожньо
Залишились лиш огидні,жахливі та злі.
Не гаси себе брудними словами
Не дави собі горло чорнильним злом
Віднайди крізь стіни дорогу до мами
Втопися в любові, що зветься добром.
Покриті шафи минулим пилом
Дощить ніби скоро мокра війна
Хто заляпався, поділися з ним своїм милом
Або просто долий йому чаю в горня.
Я розтелив нам ліжко наше на двох
Стрибай, занурюй душу свою під одіяло
Заховаємся на трохи у ньому, не помітить навіть Бог
Що ми пропали з його радару
Хтось скаже, що любить тебе. Повір йому на слово. Але не відкривай своє серце. Постав краще ще один замок. Нехай самі знайдуть потрібний ключ.
Ніколи не смійся з того, хто один. Ти не маєш права. Краще сядь біля нього, склади йому компанію, розкажи щось кумедне - посмійтеся двоє. Дуетний щирий сміх - це ліпше будь-якої таблетки.
Ніхто тобі не забороняє сьогодні стати ще ліпшим ніж ти був вчора, коли лягав спати. Ніхто не ставить тобі ніякого забору, якихось границь. Лише ти вибираєш чи сьогодні пити пиво чи відкласти його на завтра. Можливо сьогодні ти почнеш робити таке, що завтра тобі прийдеться відкласти те пиво ще на один день. А потім ще на один. Зрештую пиво спортиться і ти його викинеш.
Ніколи не любив людей,які думають, що вони кращі за інших. Такі люди, як лайно - їх дуже багато. Якщо ти не поважаєш своїх друзів, хто буде тебе любити, окрім проституток,яким ти платиш бакси? З часом ті гроші закінчаться і ти станеш сам-нікому непотрібний.
Вчися поважати себе і оточуючих, трохи любити тих,хто не любить тебе. Обіймати тих, хто про то не просить. І ти замітиш, як мало треба людині, щоб бути щасливою.
Кілометри пройдені мною в пустелі болю
Я так хотів напитися солодкої твоєї любові
Я пив її чашками, змішував себе з тобою
Ми так кохалися, що бракувало вже горя
Ти тішилася співу прозорого вітру
Заплітаючи в коси собі шматок неба
Тоді цілувала мене хижим звіром
Кохала на підлозі чи то була стеля?
Осінь кусає боляче в губи
Тоді поливає холодним дощем
Зима залікує їх від застуди
А тоді припече червоним вогнем
Ранок, який мені запам’ятався дуже
Коли серце замість сніданку найшло пляшку вина
А пізніше ти торкнулась мене і я вже одужав
Від жахливого болю, тепер якого більше нема.
Дискусії мене втомили, таке враження що я пахав на трьох стройках одразу. Тільки замість цегли, бетономішалки та матюків там були почуття загублених в собі людей. Їм просто треба було показати вірний шлях, тицнути пальцем на їхню мапу душі та дати позитивного копняка в сраку. Відправити так сказати на правильний путь.
Іншими словами, я задовбався.
Знайди собі в тому житті свій замок. Обкопай його ровами, заведи злого пса. Впускай до свого замку лише тих, кого любиш, тих хто здатен любити. Просто коли у твоєму замку будуть жити люди, схожі на тебе - буде легше. Ти будеш більше сміятися. Ти будеш вільним, будеш сам собі своїм.
Будуй свій замок для себе та для своїх. Бо в житті рідко мангусти живуть разом з кобрами.
Я не маю чим записати, те що в голові залишилось
Бо мої ручки зламались, посохли всі чорнила
Я не встиг розказати тобі, як хотів завтра до тебе прийти.
Зайти до кожного в гості, випити пива чи кави
Поговорити в кімнаті про любов.
Показати тобі те, що мене щодня надихало.
Показати, як сонце прокидається в росі.
Відкрити тобі мій альбом, дати кілька своїх фото
Щоб ти не забував мене та пам’ятав хто ти.
Я лишив тобі свої сліди.
Щоб ти йшов по них та сміявся, як малий.
Я лишив тобі так мало
Але ти ж не гніваєшся все одно
Я лишив тобі свою воду з крану
Ти попий - вона лікує рани.
Вибач малий, я вже дуже хочу спати.
Немає сил сьогодні вже, мушу піти
Не забувай ти мої квіти поливати
Я ще повернусь, не зачиняй свої двері для мене...
Bergino
5
0
18
Поезія | Версія для читання 19 лют 2015 о 21:54
Подібні роботи
