Шмата
Знаєш, ти без сумнівів - прекрасна. Я згадую, як нам було дуже добре вдвох коли ми не були ще разом. Такі моменти важко забути.
Ти приїхала з іншого міста, а я поїхав з того міста. Мене як ніби перемкнуло. НІби сокира над шиєю зрушилась і та нитка, що її тримала - порвалась.
Щось собі самому доказувати. Робити висновки з нічого. З абсолютно нічого. Бо нічого поруч нема, коли є все.
Особливо є люди, які прагнуть твоєї уваги. Тільки тої уваги мені вже стало жаль. Набридло робити людям добро.
Я не продавець, щоб їм продавати свою доброту. Шукайте її в Біблії, там і шукайте любов. І все, шукайте все собі там.
Вітрини відображали її справжню красу. Вона йшла, непоспішаючи, стрункою ходою прямо до мене в обійми. Тільки руки я тримав в кишинях. І коли ти це побачила. Ти застрелилась. Просто подумала, що може завтра вийде, вийде вже точно мене обійняти. Думай - це поки безкоштовно ще.
-Чому я тебе люблю? - запитав я тебе.
-Я не знаю, мені байдуже. А ти що сьогодні робив?
-Знаєш, ніколи не думав, що в тебе закохаюсь. Абсолютно ніколи. - Сказав я.
- А я сьогодні бачила свого однокласника, прикинь?
-І ті почуття трохи зайві, якщо чесно. Ти мені не підходиш. Хоча я люблю тебе. Але не хочу цього. - сказав я.
-Ну ясно. Я мабуть вже піду спати. Дуже змучена.
-Ти дуже гарна дівчина, ідеал для чоловіка. - сказав я.
Тільки я запізнився, ти вже закрила очі. І я не встиг тобі ще багато чого сказати. Я просто повернувся на другу сторону ліжка і заснув лише через кілька годин. А коли прокинувся, тебе поруч не було. На тому місці де ти заснула, з'явилася змія.
-Доброго ранку кохана. - Привітався я. - Що? Знову те саме? Наше щасливе життя продовжується?
-Будеш яблочко, любий? - Прошипіла ти.
-Дякую, але ні. - Відмовив я вже не вперше.
Твоя голова, яка була покрита слизом та лускою мені просто кивнула. І я вдягнув свій костюм та пішов на роботу.
Посмішка не сходила з мого лиця - це все роки тренувань. Щодня, щохвилини. Саме це століття мене навчило бути щасливим, навіть тоді коли хочеться покінчити життя самогубством. Я навчився любити тих, хто плює мені в лице, а потім їх діти хворіють. Я навчився поважати тих, хто мене відкрито привселюдно зневажає, а потім їх збиває машина і вони все життя прикуті до ліжка. Я навчився кохати ту, яка бажає мені смерті, а тоді пропонує яблуко. Десь я вже таке читав.
Насправді це все мало величезний сенс. Мені все подобалося. Я був задоволений - просто я вже чув себе мертвим. Мені навіть дуло пістолета не хотіло дивитися у скроню. Отрута застигала на дні стакану.
І тоді я зрозумів, що просто треба закрити очі. Згадати щось приємне. Налаштуватись на спокій і щастя. І знаєте що я згадав? Нічого. Я був чистий, таке враження що вже навіть немав органів чи навіть сліз, щоб поплакати.
-Вибачте, з вами все гаразд? - Промовив чужий голос.
А я не хотів розплющувати очі. Я мертвий. Живий і мертвий.
-Ау. Та що з вами? - Знову той самий голос.
І коли я все таки відкрив свої очі. Я одразу став щасливим, по-справжньому. Мене обійняла зовсім чужа мені дівчина. Спочатку вона закохалась в мене, потім закохався я в неї. І ми жили вічно.
Змія давно померла. Погнили всі яблука.
І я зрозумів, що мені лише просто було потрібно закрити свої очі. Злапати тишу за горло, посміхнутись, і знову їх розплющити.
Щастя існує поруч, просто треба перестати ходити з закрити очима.
Bergino
0
0
18
Поезія | Версія для читання 25 лют 2015 о 04:37
Подібні роботи
