Homo sapiens

Вогонь повільно згасав у пічці. Він кидав відблиски на кімнату,повільно змінюючи свій колір. Саме під його дією лиця чоловіків,котрі вмістились в м’яких антикварних кріслах,здавалось танцювали. Незважаючи на те,що ніхто не ворушився,їхні обличчя міняли емоції,так наче вогонь демонстрував те,що сховано під трьома пластами брехні,лицемірства та самообману,та ще й покрито зверху шаром виховання.
Хоч лице доктора Ерлода майже увесь час покривала химерна маска люті,Грюслер Аймсорвінг не лякався. Він звик ,що люди або взагалі не помічали його присутності,або кидали на нього осатанілі погляди. Грюслер змучився. Йому бридко спостерігати за тим,як усі навколо нього відвертались та розчинялись у круговороті життя. Число осіб,котрим він міг сказати «Привіт» різко зменшувалась,допоки не зупинилась на числі «0». І тоді Грюслер задумався. Чому так трапилось? Хто в цьому винен? Чоловік швидко зрозумів що причина була в ньому. Він брехав тим, з ким міг бути чесним і довіряв кому не можна. Не дивлячись на це, Грюслер не картав себе. Він зненавидів людство. Дні змінювались тижнями,тижні місяцями. Ненависть маленької людини на великий світ дійшла до того, що ночами він ридав у подушку,а днями переглядав фільми про те,як черговий герой рятував свою принцесу. Та одного дня Грюслер вирішив,що пора діяти. Так він опинився тут,в цьому ірреальному,поглинутому темрявою,кабінеті доктора Ерлода.
Пальці Грюслера нервово витанцьовували чечітку по розкішно вирізьбленій голові дракона. Якби ж не слова «добрий день» на початку зустрічі, знедолений чоловік почав вважати, що його співбесідник німий. Чого ж він чекає?
Тим часом відблиски вогню малювали на лиці доктора Ерлода хижий оскал. Мовчанка досягла свого апогею. Грюслер готовий був притьма зірватись з місця та голосно хряснувши дверима,покинути кімнату. І тут доктор заговорив.
- То чому ви сюди прийшли?
Ерлод вимовляв фразу з паузами між словами,смакуючи ними наче льодяниками. І знову запала тиша. Грюслер обдумував відповідь. Безліч варіантів кружляло в його голові,голосно гудячи та намагаючись всадити в нього свої жала. Врешті Грюслер обрав на його думку оптимальний варіант.
- Я соромлюсь.
Щирий сміх зірвався з вуст доктора Ерлода.
- Соромитесь? Чого ж?
Тепер усмішка,крива та дзьобоподібна,з’явилась на устах Грюслера.
- Розумієте,мені дуже незручно говорити,та на жаль,я – людина.
Доктор неквапно витягнув сигару з портмоне та в ту ж мить підпаливши,взяв її в зуби.
- На диво я теж. Що з того?
Відповідь прийшла моментально,так наче Грюслер був наперед готовий до цього запитання:
- Людина – суцільне зло. З якої сторони не подивись вона лише шкодить собі та усім навколо. Ми всі – велетенська виразка на тілі бідолашної Землі. Людина – створіння ліниве,котра те й робить,що вдовольняє свої щоразу кровожерливіші пристрасті. І взагалі все існування зводиться лише до того,щоб задовольнити себе. А те,що через це постраждають інші – нічого! Нічого! Нічого!
Гнівна тирада вітром увірвалась в кімнату. Вогонь згас. Світ поринув у темряву. Єдиною світлою цяткою зосталась сигарета.
- Ти теж такий? – запитав Ерлод.
- Я … я був … та більше не хочу! Зробіть щось,доктор!
Грюслеру стало незатишно. Тьма навколо напирала на нього,намагаючись вивідати усі секрети.
- То ти не хочеш бути людиною?
- Саме так! Не хочу більше бути найгіршим серед тварин!
Доктор гучно засміявся. Грюслер підскочив. Стілець загрозливо похитнувся і мов скошений страшною хворобою,повалився на бік. Грюслер рушив до місця,де на його думку повинні були б бути двері. Сигарета за ним назирці. Стіна. Хихотіння. Грюслер просувається вправо. Йому стає страшно. Здається,що він в замкнутій камері. Ручка дверей. Радість. Маленький тріумф. Світло вривається в царство темряви. Ворсинки килима хвилями поширюються кімнатою. Перевернуте крісло купається в їх лабетах. Корабель на картині повільно зісковзує вниз по хвилі. Стіни непомітно розсуваються під дією світла,збільшуючи розміри кімнати.
Згорбившись,у центрі кімнати стояв доктор,намагаючись роззявити рота якомога ширше. Він міг би бути схожим на Бога. Але його темно-карі очі,кольору пригасаючої жаринки палали жорстокістю,ненавистю і водночас цікавістю малюка,котрий щойно народився.
- Людськість буде подолана.
Грюслер завмер. Мов випадкове заклинання перетворило його на камінь. Він замислився. Що ж його чекає? Чи варто було йти на все це? Грюслер засумнівався. А що коли усі його дії неправильні. Та потім він згадав людей. Вони плювали на те існують чи живуть. Їм байдуже хвалити чи принижувати. Світ існував,хмелів,втішався щодня,неначе востаннє.
Грюслер голосно закричав. Та ті крики викрадали краплі дощу та шум вітру. Раніше Грюслер думав про самогубство. Він не вбачав у житті ніякого сенсу. Що його зупинило – провидіння чи елементарний страх – він не знав. Тепер Грюслер вирішив,що людиною більше не буде ніколи.
Немов відчувши як роздуми пацієнта добігли докінця,до Грюслера підійшов доктор. В руках він тримав шприц. Мовчки оголивши Грюслерові руку, він встромив туди голку. Крапля крові розтеклася по руці.
Раптом доктор Ерлод знову вишкірився. Він подивися Грюслеру в очі.
- Що змушує людину бути людиною?
Стерши кривавий слід,чоловік принишк. Грюслер злякався. Чого позбавив його цей божевільний? Що ж змушує нас бути тим ким ми є? Грюслерові здавалось,що він випускає щось вельми важливе. Що змушує нас творити все це? Чого він позбувся? І чому так сильно прокинувся голод? Їсти,їсти,їсти. Грюслер замислився, що ж він щойно робив? Як би він зараз зміг смачно поїсти… Їсти…Щось…повинен…Їсти…
І Грюслер,більше не думаючи,побіг на пошуки омріяного…
Wane_Porter
Wane_Porter
land icon
7
view icon
Поезія | Версія для читання 12 бер 2015 о 20:50
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2019