Якби ти міг воскреснути з оман...
І стати найсолодшим божевіллям…
На сотні криків порвана пітьма,
Та відповідь ятриться в ранах сіллю.
Стікає воском часу біль і грим.
А чиста мрія, зваблена одчаєм,
В зіницях ночі народила гріх.
А я шукаю серед пекла раю…
Твій розум – меч, освячений слізьми.
Твої боги блукають поміж істин.
Розлука – наш двобій. Якби ти міг
Спинити цю стихію падолисту.
Дощами тиші відміряє час
Твоя душа, в рядки мої закута.
Настояну на вічності печаль
Я вип’ю до останньої спокути.
lilia888
3
1
18
Поезія | Версія для читання 20 бер 2015 о 23:37
Подібні роботи
