Нічого, буває, що впало, то це на щастя.
Не турбуйтесь, будь ласка, я зараз усе приберу.
Не торкайтесь, прошу, не пораньте об скельця пальці,
Це - всього лиш непотріб, я зараз його заберу.

Чи любила цю вазу? Та ні. Сентиментів не маю,
Як й до квітів, що з неї посипали свої думки.
Те, що цінне, зазвичай від ока чужого ховаю,
Я шаную ваш настрій, тож тема ця йде під замки.

Полетіти уламки, складаючи клятву протесту,
Збудувалися в пам'яті нові прощальні рядки.
Ваша ввічливість клята - не більше, ніж вияв гротеску.
Проклинаю її зі своєї легкої руки.

Моя ваза, точніше, той спогад, що з неї лишився,
То єдиний мій скарб, що проходив крізь цілі віки.
Унікальний кришталь задля вашого "щастя" розбився,
Але що вам до того? Навіщо вам ці думки?..

Вам байдужі ці квіти, для вас їх мільйони, мільярди.
Ваша скромна персона не знає всієї краси,
Як росли ці гербери навколо старої веранди,
Де ім'я моє чулось у перші дитячі роки.

Все насправді не так, дійсно цінним я завжди пишаюсь,
Прикрашаю життя тим, що здатне іще розцвісти.
Незалежно і вільно лише через те усміхаюсь,
Що ховаю за ввічливість своє бажання піти.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 31 бер 2015 о 04:55
мітки: вірш, поезія
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024