"Квіти зла"
2.Не хочу більше тиші!

Ранкове сонце вже пробивалося крізь шпаринки жалюзі у знайому кімнату. З лівого боку велика шафа-купе на якій висить безліч різних речей, під вікном робочий стіл з напівкруглим стільцем, на якому почесне місце займає червона гітара, на блідо-рожевих стінах висять різні картини та фотографії, але головним у всій кімнаті є ліжко з білою ковдрою та безліччю подушками. Між тими подушками у формі маленького кошенятки згорнулась Сем. Їй сняться прекрасні сни: то вона прогулюється лісом разом з тим, хто вчора її міцно обійняв, то вона летить у небі разом з білосніжними голубами, то вона вже закінчила школу з найкращими оцінками... Раптом писклявий звінок телефоного будильника повертає її в реальнісь.
Ранок. Як вона ненавидить це слово, особливо по понеділках. Школа - це сорокахвилинні уроки і майже в трийчі менші переви з юрбою галасливих однокласників, що просто намагаються довести тебе до гріха. Так іноді вони добрі, дружні, але це трапляється дуже і дуже рідко. До однокласників додаємо вчителів, що замість того, щоб навчати принижують, або розповідають про своє життя, а потім дають контрольну чи самостійну взагалі з невідомими учням бувами, символами та формулами.
Єдиним улюбленим заняттям Сем у школі були уроки мистецтва. Напевно, цьому посприяла її любов до музики та дуже приємний викладач Майкл Гнозис. Він був доволі молодим і привітним, але в тей же час, коли розпочиналось заняття, він змінювався і ставав вимогливим і серйозним. Його бояться і поважають.
Знову прозвенів будильник. Тепер Сем остаточно прокинулась. Вона потягнулася і почала готуватися до школи. Ранок починався як завжди, але чомусь (відомо чому) на її обличчі сяяла усмішка, що раніше ніколи не була їй притаманна. Сем стала перед дзеркалом і, не довго думаючи, одягла свій улюблений светер та чорні лосини, а волосся стягнула у пучок. З таким виглядом вона була схожа на дівчинку, що ніяк не могла прокинутись, але була доволі привабливою. Косметикою в школу вона не користувалася, та й взагалі ніколи не фарбувалась занадто. Ну сьогодні з косметички Сем дістала тільки гігієничну помаду, що завжди була при ній. Дівчинка знову потягнулася і глянула на гітару.
- Шкода, моя маленька, що ти не налаштована. - Сем погладила її ніжно, ніжно, а потім схопила невеликий шкіряний рюкзачок і спустилася на кухню, де за столом сидів її брат Ів, а мама щось піджарювала на сковорідці.
- Доброго ранку, моя люба, - мама з посмішкою відірвалася від готування і поцілувала Сем в щоку.
- Доброго, мам, я нічого не буду. Мені потрібно бігти,- і, взявши невелике зелене яблуко, вона помчала на вулицю, де з хвилини на хвилину повинна була з'явитися Лейла.
Погода похмурнішала, але настрій у Сем не змінився. Виходячи з квартири, вона вхопила незадоволений погляд Іва, що не любив моменти, коли поряд з ним раділи і веселились. Він був всьго на два роки меньший своєї сестри, але мав вигляд ніби старший ніж Сем. Сем спускалась по сходах, милуючись новими кросівками, на які давно збирала кошти. Мама з татом ніколи не купували їй речей які вона хотіла. Їм здавалось, що так потрібно, так зараз всі роблять. Але Сем іноді дуже хотілось більше уваги від них.
Лейла стояла біля під'їзду. Лейла - це світла дівчина з ідеальними рисами, формами, довгим волоссям, неперевершеною усмішкою та прекрасним одягом. Наскільки Сем була розстріпаною, незібраною, закритою, настільки Лейла була прекрасною, гордою, відкритою і усміхненою. Сем просто була її правою рукою, найкращою подругою і та любила її всім серцем.
Лейла, як тільки побачила свою подругу, впала в незрозумілий стан підозри і радості.
- Ах, ти мій молодий пелюсточок троянди, ти вся сяєш. Ну розповідай, ви цілувались? Ну хоча б торкнулись один одного? - від Лейли не реально щось приховати, тому Сем довелось говорити всю правду.
- Ну, нічого особливого між нами не відбулося-а-а... Ой, та вистачить дивитись так на мене! Так ми цілувались і обіймались. Виявляється він закоханий в мене ще з минулого Різдвяного вечора. Я теж була шокована. Пам'ятаєш, як в п'ятницю ми з ним зівштовхнулись біля їдальні? Так ось, тоді він вирішив, що іншого шансу може і не буде. Ми сиділи в кафе, а потім пішли на прогулянку парком. Було холодно, але я не сильно відчувала в його міцних і теплих руках. Було просто, просто прекрасно. Лейло, ти не повіриш, але я справді йому подобаюсь.
- Хаха. Я знала це вже давно. - Лейла сміялася. -Ти ж знаєш, що Ділан найкращий друг Стівена, тому з ним я проводила багато часу і давно знала, що ти йому подобаєшся. Він стільки в мене про тебе роспитував: що ти любиш їсти, що ти читаєш, які в тебе стосунки з батьками.... О, доречі, а як відреагувала мама?
- Коли я прийшла вона вже дрімала, а тато був на роботі. А вранці я втекла, щоб уникнути питань і сердитих поглядів. Але, здається,мама рада за мене, а Ів взагалі нічого не розуміє. Знаєш новину? Ів зустрічається з Мірандою, нашою Мірандою Хілтон.
- Ось це так, Міранда зустрічається з молокососиком, сьогодні вона буде потерпати від знущань..
Сем раділа, що змогла переключити увагу Лейли. Їй так не хотілося розповідати про своє побачення. Так, воно було просто ідеальним, але чим меньше Лейла знала, тим у Сем була більша впевненість, що ніхто не буде знати про її особисте життя.
Розмовляючи, вони дійшли до головної вулиці, що вела в центр міста, звідки їм потрібно було звернути праворуч і йти до школи. Але Лейла ніколи не проминала магазинчиків обабіч дороги. Тому і сьогодні вони зайшли в маленьку крамницю в якій Сем раніше не була. У Лейли завжди вистачало коштів на придбання нових речей на її смак, а от Сем потрібно було розраховувати, складати, а потім купувати. Ця крамничка була непримітна між трендовими магазинами, але була доволі привабливою. Там продавався спотривний одяг та приладдя.
- Не дуже шикарний фасон, але мені потрібні нові шортики. Доречі завтра ти обов'язково повинна прийти на тренування. - Лейла не питала у Сем, астверджувала. Сем ніколи не займалась професіональним спортом чи танцями. Вона підтримувала подругу у її нових захопленнях, але сама ніколи не приймала в них участь. У Лейли щороку з'являлися нові і нові ідеї, але саме танці були її пристрастю ще з молодших класів.
- А у мене є вибір?! - Сем посміхнулася і вони зайшли всередину. Лейла швидко зникла з поля зору і Сем почала блукати між полицями. “Напевно, буде не гарно, якщо я вийду з магазину з пустими руками. Треба подивитись щось дешеве та потрібне.”
Сем було чудово виховано і за це вона була дуже вдячна батькам. Обрати щось потрібне було важко, особливо якщо ніколи не займався спотром. Сем вже підходила до каси, але там було дуже багато людей, тому вона вирішила зробити ще одне коло і обрати нарешті щось. Кросівки, штани, майки, бейсболки, рукавиці, м'ячі, бити, надувні шари, хулахупи і ще безліч всякої всячини. Сем знову повернулася до каси. Людей стало меньше. "Цікаво, чому вранці, та ще й в понеділок людям не спиться? І що їм потрібно в спотривному магазині?” Сем опустила голову під прилавок і побачила різнобарвні шнурки для взуття. Вона нагнулася, щоб розгледіти іх краще. “Цікаво, як я виглядаю ззаду?!” Не довго вибираючи, Сем встала. Вона обрала рожеві з білими цяточками, вони будуть едегантно пасувати на чорних мокасинах під рожеву сукню, яку вона одягала на перше побачення. Спогади відірвали її від реальності, але невдовзі вона повернулася. Як тільки Сем обернулася, щоб підійти до каси, вона зіштовхнулася з кимось, і той впав на підлогу.
- Ой, пробачте. Ви не вдарились? Все гаразд? -Сем стала допомагати чоловіку встати, але той так і сидів. Капюшон впав йому на обличчя і тому не було видно хто це, і тільки по щирому сміху стало зрозуміло хто це.
- Сем, ну як так можна?- це був голос Ділана. Сем з полегшенням зітхнула. Було б набагато гірше, якщо на його місці опинився хтось інший.
-Діла-ан, - вона кинулася до нього і знову ледве не збила його з ніг. Ділан обійняв її за плечі, але це був корткий обійм. Крик Лейли перервав їх.
- А, ось ти де?! Ділан? Що ти тут робиш? А ну, не між людьми!- вона підійшла до них і подивилася пронизливим поглядом. Тепер від неї не відчепитися!
- Ну, я тут працюю на вихідних, - він м'ягко посміхнувся Лейлі. - А це зайшов забрати свою куртку, а то сьогодні, здається, дощ буде. А ви що тут забули?
- Ранковий шопінг,- в один голос вимовили Сем і Лейла, після чого залилися реготом.
Після десятихвилинної черги вже троє вони стояли на вулиці. І справді стало ще похмуріше, і лиш де-не-де пробивалися сонячні промені. Від магазинчику до школи йти не дуже довго, але Ділан зупинив їх і усміхнувся, але не так щиро, як раніше.
- Слухай, Сем, я тут подумав, що нам потрібно бути обережнішими в школі. Мені здається, якщо ми так, тримаючись за руки, з'явимося, то і тобі і мені буде не дуже солодко. Я не хочу, щоб з тебе знущались, повір, я кажу це заради тебе, не засмучуйся. - він міцно притулив Сем до себе.- Киць, я розумію, що це не приємно, але нам потрібно пройти через це... - Ділан поставив її так, щоб можна було розгледіти у весь зріст. - Ти ж у нас відмінниця, гарна, розумна дівчинка! Уяви, яка буде реакція вчителів, коли вони побачать, що їх улюблениця зустрічається з бовдуром. - він підбадьорливо посміхнувся. - Ну, не хмурся, це не надовго. Обіцяю! Я піду до свого мотоциклу, а після школи ми підемо в кафе, добре?
- Так ,- Сем було дуже важко видати хоч якийсь звук, тому вийшов хрипкий шепіт, - Але мені всеодно, що скажуть інші....
Ділан не дав їй договорити:
- Зрозумій, зараз це буде на краще. -він швиденько поцілував її в щоку. - Ну, давай. Після уроків я заберу тебе.
Хлопець розвернувся і пішов назад до магазину. Тепер Сем хотіла розплакатися, вона не розуміла, чому він так вчиняє. “Можливо, він просто боїться за свою репутацію, можливо, він соромиться мене, а можливо і справді переживає за МОЮ репутацію. Чому так? Мені всеодно, що скажуть інші. Головне, напевно, для мене буде зрозуміти, що сталося...” Сем так і стояла на місці, поки Лейла не штурхнула її за плече.
- Сем, він правильно робить. Не переживай, це скоро мине, коли ви разом будете готовими повідомити всім про свої стосунки. Ти ж пам'ятаєш, як було у мене зі Стівеном. Ми місяць зустрічались, до того як з'явилися разом на вечірці у Джонсонів. Як тоді це виглядало... - Лейла довго розповідала про ту вечірку. Самої Сем там не було. Вона не часто ходила на них, але була в курсі всього, адже Лейла не пропускала жодної і щоразу переповідала їй все, що там відбувалось. Але цього разу Сем її не слухала. Вона не могла збагнути, чому вони вважають, що так буде краще, чому їм потрібно на людях триматися віддаль один від одного?
У супроводі думок і балаканини Лейли, вони швидко дійшли до перехресля біля школи. Сем не піднімала голову і ступила на дорогу. Раптом вона не відчула землі і взагалі нічого. Останнє, що вона почула, це своє ім'я і звук шини на асфальті....

...Тиша, тиха тиша. Вона не була тихою для Сем. Ця тиша ніби кричала, давила, свистіла, не давала спати. Все навколо не мало обрисів. Це не була пітьма, але й не було світло. Здавалось, що Сем у вакуумі, але тут був край. Цей край був кінцем, але водночас початком чогось нового, незрозумілого. Сем намагалась дібратись до нього, але тиша давила на неї. Раніше вона дорого заплатила б, щоб відчути цю тишу, але зараз вона здавалась зовсім не такою, якою дівчина її уявляла. Тиша була страшною, а туман навколо приймав якісь обриси. Раніше його тут не було. Тепер не видно краю цього місця. Туман густішав і густішав. І ось, перед Сем стоїть мама, тато, Ів, Лейла, Стівен і ще троє зовсім невідомих людей. Всі вони щось говорили, але тиша не давала їх почути. Раптом всі вони зникли і з'явилася лише одна особа.
- Ділан! -Сем крикнула, але не почула навіть свого голосу.
Ділан не міг почути, але похитав головою і протягнув до неї руку. Сем спробувала дотягнутися до нього, але туман не давав поворухнутися. Вона не втрималась і закричала:
- Вистачить, вистачить...не можу...Повернись! Я не хочу.... не хочу більше тиші!
Ці слова були голосніше тиші. Сем кричала і Ділан зник, повернувся вакуум, де вона заплющила очі від безсилля.
- Вона жива...