Квіти зла
3. Так чи ні?
- Ділан, - голос її не слухався. Що ж таке сталося, чому вона в лікарні, що взагалі трапилось?- Ділан, -тепер вийшло трохи краще. Він ворухнувся і підняв на неї очі.
- Сем, о,нарешті... -він сів на підлогу біля самого обличчя Сем. - Ми так переживали.. Сем — він взяв її за руку і поцілував в щоку. - Хочеш пити?
Сем кивнула і він дав ій води. Сухе горло пропекло холодною рідиною, але тепер їй стало краще. Вона відчула, що зможе говорити.
-Дякую, Ділан. Скажи мені, що сталося. Що зі мною? - голос був схожим на ледве чуткий шепіт.
- Ти потрапила в аварію, і нам дуже пощастило, що ти прийшла до тями. Лікарі сказали, якщо ти не прийдеш до тями до завтра, то будуть підключати до апарату, з яким лежать у комі. Там біля школи творився просто жах. Лейла не встигла тебе зупинити і машина Майкла Гнозиса тебе підкинула. Мене там не було, але вчитель швидко зібрався і відвіз тебе сюди. У тебе дуже багато переломів і ще щось з великою назвою, яке я не пам'ятаю.
- А давно я тут знаходжусь? - Сем нічого не відчувала, і тільки хотіла зрозуміти, що з нею і чи це серйозно, чи ні.
- Тиждень. Всі думали, що ти вже у комі, але ти дихала і кричала. Давй я покличу твоїх батьків, вони у головного лікаря.
- Так, - зараз їй найбільше хотілось почути маму і заспокоїти її, адже, напевно, у неї вже істерика. “Мені довго доведеться лежати в ліжку... Чому Ділан сидів тут? Де Лейла? І який день взагалі?” Сем не могла сісти, як не намагалася. Рухомою в неї залишалася тільки голова.
Ділан вийшов і невдовзі повернувся разом з мамою та татом. Мама, ще не вспіла підійти до неї, а вже плакала від радості.
- Сем, нарешті! Доню, як почуваєшся? Все з тобою добре? - вона сіла на ліжко біля Сем і посміхнулася.
Сама Сем не відчувала навіть м'язів обличчя, тому не розуміла, який зараз вигляд вона має. Тато сів на інше ліжко, де раніше сидів Ділан.
- Містер Сміт, - Ділан став за мамою Сем.- я розповів їй, що сталося, але краще хай вона відійде від шоку. - він глянув на неї і в його погляді можна було зрозуміти радість, але з відблиском болі.
- Сем, люба, тобі щось потрібно? - тато нагнувся до доньки ближче. Сем захитала головою в знак відмови. - Точно нічого не потрібно?
- Так, Роджере, їй нічого не потрібно. Бачиш? Ділан про неї вже попілувався. - мама показала рукою на порожню склянку біля ліжка. Ділан поглянув на Сем, а потім промовив:
- Місс Сміт, Ви казали, що лікар прийде...
- Так, - перебив його тато.- Він зараз прийде. А тобі, хлопче, потрібно відпочити, їдь додому і поспи, а потім приїдеш і заміниш нас. Тільки тоді, коли добре відпочинеш. Відмови не обговорюються, їдь, тобі кажуть.
Ділан ще раз глянув на Сем, ніби хотів почути дозвіл. Сем легенько кивнула і він пішов. Відразу прийшов лікар і почалося обстеження...
В лікарні Сем пробула майже місяць. За цей час до неї в палату щодня заходила Лейла зі Стівеном, мама з татом і Ділан змінювали одне одного, містер Гнозис декілька разів провідував її, вибачався. Сем просила тата, щоб нічого не писали на вчителя, адже винна була вона, бо не дивилася на дорогу коли йшла, але це не допомогло. Лейла розповідала, що тепер у нього багато проблем у школі і з судом. Дні минали повільно, але Ділан намагався прикрасити їх. Одного дня він приніс свій планшет, але Сем ще не могла ворухнути пальцями, тому він вмикав фільми і вони дивилися найрізніші комедії годинами. А Лейла принесла декілька нових суконь, що, на її погляд, прекрасно будуть підходити Сем для Свята Квітів, до якого ще було, як до неба рачки. У компаніїї близьких людей Сем не згадувала про проблеми. Тільки вночі, на самоті, вона починала розуміти, які наслідки аварії вона отримала. Кістки почали зростатись і це було доволі неприємно. Ні, не боляче, але нило все тіло. У неї були зламані права нога, зап'ясток правої руки і плече лівої, спочатку дуже сильно боліла голова, але невдовзі це минуло. Лікарі дивувалися, як Сем вдалося зберегти цілим спину, адже удар був такої сили, що навіть життя Сем було щастям.
Минали дні і нарешті в палату зайшов Ділан з радісною посмішкою.
- Зараз ми з тобою підемо знімати гіпси, а потім додому. Чудово, правда?
Через дві години Сем вже сиділа за столом на кухні у своєму будинку. Її так давно тут не було. Все здавалось таким рідним. Раніше Сем цього не помічала, але тепер для неї кожна річ у будинку була дорожчою за все на світі, починаючи від маленького янгола на поличці біля дверей, завершуючи шафою у кінці коридору. Без гіпсу Сем почувалася легкою, як маріонетка, було таке відчуття ніби раніше її постійно хтось тримав за нитки і не давав впасти, а тепер вона була вільною і повинна була сама піклуватися про свої рухи. Але їй не довелося робити щось самій, Ділан постійно був поряд і тримав її при кожному русі. Одного моменту вона відчула, що Ділан і справді її кохає, адже якби у нього не було до неї жодних почуттів, то чи сидів би він поряд з нею, чи допомагав її батькам, чи не давав би медсестрам годувати її? Тоді це виглядало дуже кумедно, але Сем зрозуміла, що й сама відчуває до нього щось набагато більше ніж думала.
Після довгої вечері, де були присутні всі знайомі Сем, вона нарешті дісталася своєї кімнати. Тут нічогісінько не змінилось. Сем плюхнулась в ліжко, але заснути ніяк не могла, в лікарні вона вже виспалась, тому вона дістала свою улюблену книгу, ввімкнула настільну лампу і повністю поглинулась в читання. Так минали хвилини. Раптом Сем почула якийсь стукіт за вікном. “Напевно пташка”. Але ні. Стукнуло один раз, другий, третій... Що ж то могло бути? Сем жила на шостому поверсі, а дерев поряд з вікном не було. “Дуже наполеглива пташка! Дуже наполеглива пташка!Дуже наполеглива пташка!”, вона повторювала собі це з кожним звуком. Дівчина обережно встала, щоб побачити, що там, але, як тільки вона підійшла до вікна, стукання припинилось. Сем глянула на підвіконня, але ні пташки, ні чогось чи когось іншого там не побачила. ”Напевно, вже полетіла.” Вона лягла в ліжко. На годиннику була вже перша ночі, тому сон прийшов швидко.
Сем приснився химерний сон: спочатку вона ходила по незнайомій кімнаті з високою стелею та вікнами у формі арок, посередині цієї кімнати стояв невеликий столик, а на ньому лежала стара товста книга, потім вона побачила себе зі сторони, але вигляд вона мала страшний, вимучений, Сем стояла нерухомо і раптом впала на кам'яну підлогу, після чого прокинулась.
Ще з тиждень Сем не виходила на подвір'я, але всі її друзі сиділи з нею після школи аж до пізнього вечора. Лейла принесла всі теми та конспекти зі школи, тому більшість часу вона проводила за книгами. Сем ніколи не подумала б, що захоче просто побачити сонце, але тепер навіть проста квітка, що щодня приносив Ділан, їй здавалась привітом від світу. Декілька разів сон, що приснився першої ночі після приїзду додому, повторювався, але відразу зникав після того, як Сем падала на підлогу. Раніше у неї ніколи не було такого. Сни не повторювалися більше одного разу, а цей сон почав лякати Сем. Вона вирішила розповісти про це Лейлі та Ділану.
Після повернення в школу Сем відчула неприязні погляди школярів, особливо зі сторони дівчат. Вона відразу зрозуміла чому. Ділан тепер завжди був поруч з нею, тримав її за руку і допомогав підійматися по сходах. Він наглядав за нею, як за молодшою сестрою, як за маленьким хворим пташеням. Їй це подобалось, але часом його турбота переходила всі межі. Вчителі також не дуже добре почали ставитись до Сем. Хоч вона була відмінницею, було пропущено багато матеріалу, а осягнути його самостійно дуже важко. На першому уроці історії міс Уорт закидала її питаннями і поставила не дуже гарну оцінку. Її прикладу послідував і вчитель геометрії містер Люіс, але дозволив на тиждні виправити відмітку. Але найбільше Сем прерживала за містера Гнозиса. Цілий тиждень він не відвідував її, а в школі він не потрапляв їй на очі.
Великої перерви Сем, Ділан, Лейла і Стівен пішли в шкільну їдальню . Це приміщення, напевно, добре знає кожен школяр з молодших класів. І річ не в помиях, які готують кухарі з розміром в шафу, а більше від пригод, що траплялись тут щодня. Зайшовши всередину, вся увага присутніх була прикута до Сем та Ділана, що завжди тримав її за руку. Як в цю хвилину їй захотілося провалитися в землю, стати прозорою, привидом, щоб не вхоплювати кожен пронизливий погляд. Але в чому її вина? Що вона накоїла? Здається, це вона постраждала від аварії? Та чому на неї так дивляться? Сьогодні навіть близнюки Купер (Аманда і Таміла, шкільні супер-зірки) не були на першому місці і тому найбільше прикіпіли поглядом до Сем та Ділана. Ходили чутки, що Таміла давно поклала зуб на нього і тепер шукала способів помститися суперниці. Друзі швидко пройшли до столику біля вікна і тепер Сем вирішила їм розповісти про свій сон. Реакція Лейли була передбачливою:
- Слухай, я тут нещодавно читала про медіумів та віщунів, можливо ти одна з них. Також деякі відьми володіють даром передбачення. А , можливо, це застереження, чи загадка... - вона почала розповідати про людей, яким снилися сни після яких вони помирали, або помирав хтось із їхніх близьких. Вона хотіла ще щось розповісти, але Ділан пребив її:
- А ти бачила ту книгу?
- Ні, але вона точно була товстою і дуже дуже старою.
- Лейла, Сем не може бути відьмою! Вгамуйся, - Стівен шторхнув її під бік.
- Ну я тільки висунула припущеня. З багатьма людьми після аварії трапляються дивні речі. Все можливо.- вона вдавано надула тонкі, мов стрічечка, вуста.
- А ти колись намагалася змінити свої сни?- Ділан підсунувся до Сем ближче. - Ти можеш спробувати дотягнутися до книги, тобі обов'язково потрібно дізнатися, що там.
- Я спробую. Але мене більше цікавить, що то за чудо стукало мені в вікно. Я думаю, що це пов'язано зі сном, адже я не пам'ятаю, щоб птахи стукали у вікно так наполегливо.
- Так, це дуже дивно. Хочеш щось поїсти?- Ділан встав з місця.
- Ні, дякую. - "І що його так налякало? Чи, може, мені просто здалося? Це ж звичайний сон! Я просто собі це вигадала і тепер мене починає все дратувати. А Ділан? Ділан просто піклується за мене, переживає..."
День тягнувся дуже довго, але Сем всеодно не вистачало часу. Вона не моглазвести кінці з кінцями за уроками. Конспекти Лейли дуже допомагали, але їх всеодно було недостатньо. Нарешті після вечері вона дісталася ліжка. Але сон не приходив. Сем вертілася, і ось знову опинилася в великій залі. Вона так і стояла на тому самому місці, але цього разу вона була не зі сторони, а в самій собі . Сем протягнула руку і відчула, що її ноги самі переступають вперед. Один крок, другий...сьомий і вона біля столу. Книга була стара, виготовлена з папірусу та шкіри, переплетена товстими нитками, а посередині обкладинки вибито зображення корони, обплетеної трояндами. Сем прегорнула першу сторінку і... книга зникла, все навколо зникло. Вона прокинулася, але тепер не в себе в ліжку. До неї долинули голоси:
- Гонсалес, якщо ти збрехав,ти ж розумієш, що буде з твоєю сім'єю. Так чи ні? Розумієш? Так чи ні?
- Так...
- А ти , Гнозис, розумієш, що буде з тією дівкою? Так? Ці ваші витівки зведуть мене до домовини...
maybe_dream
2
0
18
Поезія | Версія для читання 05 тра 2015 о 03:37
Подібні роботи
