Квіти зла
5. Казка — ключ чи замок?
“Алло” - голос у неї був вимученим від постійних приступів нудоти
“Сем, з тобою все добре?”
“Привіт. Можна сказати, що краще ніж в ночі”
“Не шуткуй так. Я зараз приїду, хотів попередити. І я буду з Медісон. Чекай!”
“Добре” -Сем положила трубку, швидко застелила ліжко і одягнула лосини й сорочку в клітку. Так вона хоча б мала пристойніший вигляд, ніж у нічних штанях та футболці без білизни.
Через декілька хвилин у двері постукали і у дім зайшли Ділан і Медісон. Ділан був у джинсах та білій сорочці, а на Медісон була дуже красива коротка сукня червоного кольору з токими бретелями, що чудово підкреслювала її ідеальне тіло, волосся підтримувала червона троянда, що робила її схожою на героїню іспанських фільмів. Медісон не була нафарбованою, але густі вії та брови давали відчуття, що туш та олівець зробили своє діло.
- Вітаю, - Сем провела їх на кухню, де закипав чайник. Вона не спускала погляд з Медісон. Їй щоразу здавалось, що та готова з хвилини на хвилину накинутись на Сем і її надмірно спокійний вигляд підтверджував це. Коли чай був готовий і всі вони сиділи за столом, Сем почала розмову першою.
- Я думаю прийшов час розповісти мені, що вчора, чи сьогодні сталося. - вона намагалася зробити серйозний, діловий вираз обличчя.
- Так, - Медісон порушила хвилину мовчання. - Пробач мене, за вчорашню поведінку. Я хотіла зрбити як краще і перелякалася. Зі мною таке вперше. Я не надіялась зустріти тебе, вас з Діланом взагалі. І те, що вчора сталося, сталося за моєї вини. Це я викликала тебе до нас в інститут. - вона перевела дух і опустила погляд на свій чай. - Я щось на зразок чаклунки, а точніше я охоронець Стріли гармонії і краси.
- Ми тобі все пояснимо, тільки це займе не мало часу, і тобі потрібно просто послухати.- Ділан взяв Сем за руку, що вільно лежала на столі. - Пробач і мене за вчорашнє, я налякав тебе.
- Не дуже. Я навіть не розумію, за що мені вас пробачати.
- Ну почнемо, Ділан, дістань будь-ласка книгу історій.- Медісон зробила останній ковток чаю, і поставила порожню феліжанку подалі від себе. В тей час Ділан взяв свій рюкзак і виняв звідти великетську стару книгу, що заняла майже півстола. - Сем, це Книга історій, тут зібрана історія кожного обраного чоловіка, всі битви, всі пророцтва то легенди. Ця книга належить тобі. Чому? Ти дізнаєшся трохи пізніше. - вона перевернула декілька сторінок і зупинилася на сторінках з великим малюнком.
Цього разу Сем навіть не здивувалася, побачивши на малюнку себе та Ділана. Вони були одягнені у доволі відвертий одяг та з серйозним, беземоційним виразом обличчя. Ділан був зображений на лівій сторінці, у нього в руках був амулет на довгій підвісці, а Сем — на правій, тримаючи під рукою велику книгу. Вони тримали одне одного за руки. Потім Сем глянула на фон сторінки і він виявився не меньш цікавим ніж самі зображення закоханих. За спиною хлопця були янголи, а за її спиною різні темні створіння з ріжками і крилами. Сем згадала картинки у підручнику з міфології, і зрозуміла, що це ангели і чорти.
Сем підняла погляд на Ділана, а він зрозумів її без слів:
- Це ілюстрація до казки про “Світло і тінь”.- Ділан кивнув Медісон і та перевернула декілька сторінок назад, зупинившись на сторінці з великими літерами вгорі “Світло і тінь”. Медісон підсунула книгу до себе ближче і почала читати своїм прекрасним мелодійним голосом:
- Колись давно у світі панував хаос. Люди були рабами, а над ними владарювали вищі сили. Демоніви і ангели не могли поділити між собою землю, на якій будуть працювати їхні найманці. Вони вели Бій за Світ. Війна тривала століттями. Поки не з'явилися Вони (Амілія, Корнелія, Самуїл та Леоноф). Леоноф був сильним, молодим парубком зі сторони світла. Разом зі своєю сестрою Амілією вони пішли на переговори з принцом та принцесою пітьми, якими були Самуїл та Корнелія. Самуїл був нічим не гірший від Леонофа, але лиха репутація псувала всі його відносини. Зустріч відбулася на горі Миру. Все пройшло чудово, ангели і демоніви знайшли спільну мову, а Леоноф і Корнелія — кохання. Їхні заручини первернули світ, адже раніше ніхто не бачив, щоб демоніви та ангели створювали шлюб. Між людьми почали зростати бунти, адже їм набридло підкорятись і вони хотіли свободи. Ангели поступилися і відпустили людей, а от демоніви - ні. Вони почали примушувати бунтівників платити за свою поведінку. Леонофа обурила поведінка Корнелії, але кохання було сильнішим за злість, тому всі справи взяла на себе Амілія. Вона скликала всіх представників демонівів і ангелів і запропонувала всім відпустити людей, але демонівам залишити тварин, а саме вовків та сов, що будуть служити їм вірою і правдою. Корнелія була дуже розумною дівчиною, тому, щоб їх договір не порушився, вона запропонувала створити символи, що стануть предметами добра, зла, гармонії, краси, відданості, спокою, кохання та сили. Самуїл, Леофан та Амілія погодилися, але повстало одне питання: “Хто буде зберігати ці символи?” І на нараді вони вирішили, що символи будуть передаватись кожному наступному поколінню дітей принців та принцес пітьми та світла. Корнелія та Леоноф одружлися і отримали свої символи: Леоноф - сили та відданості, у вигляді амулету з нефритом, а Корнелія — зла та добра, у вигляді книги, що була не звичайною - її таємниці відкривались лише охоронцям символів. Амілія вийшла заміж за людину і назавжди покинула світ ангелів разом з сиволом краси та гармонії у вигляді стріли, адже вона була чудовим лучником. А Самуїл залишився єдиним без пари, він оберігав перстень, що був символом кохання та спокою, але цей символ не приніс його йому. Людям не було повідомлено про таку умову, тому вони спокійно почали будувати своє життя. Все було чудово, доки у Леонофа та Корнелії не з'явилась дитина. Ніхто не знав, що народиться, адже ніколи пітьма та світло не з'єднували свої серця. У них народилася донька і всі вдихнули з полегшенням — вона виявилася людиною. Дівчинку назвали Жасмін. Жасмін підростала і з кожним роком ставала дедалі гарнішою і гарнішою. Коли їй виповнилося 15, Корнелія помітила, що дівчинка стає дуже жорстокою і починає до всіх ставитися зверхньо. Це стало проблемою і у людей пішли чутки, що тінь хоче наслати на них біду. Брехня краще сприймається ніж правда. І, як Леоноф не намагався припинити бунт, все було марно. Навіть сила, якою володіли демоніви і ангели була безсилою. До ангелів повернулася Амілія разом з чоловіком та сином Фреше, який у війні проявив себе як справжній воїн. І це також стало її помилкою — почався Другий Бій за Світ, тільки тепер між людьми та “Творцями Всесвіту”. Далі історія розходиться. Одні кажуть, що Творці Всесвіту подарували свої символи людям і зникли назавжди, а інші кажуть, що їх було вбито. Правду знають тільки наступні покоління ангелів та демонівів, адже так чи інакше символи добра, зла, гармонії, краси, відданості, спокою, кохання та сили знаходять своїх володарів кожне покоління знову і знову, з року в рік, віки за віками.
Настала тиша. Медісон підсунула книгу ближче до Сем, і та ще раз переглянула малюнок. Фігури закоханих не змінилися, але тепер на їхніх обличчях (Сем була впевнена, що раніше цього не було) сяяли посмішки.
- Ви також це бачите? - Сем посунула книгу на середину столу.
- Так, - посміхнувся Ділан. І ця посмішка ні на краплину не відрізнялась від посмішки з зображення. - Завжди, коли перечитую казку, помічаю як зображення змінюється. Тобі щось стало зрозуміло? - він схилив голову на бік.
- Ну... - Сем подумала, як краще сформулювати все, що діється в голові. - У мене з'явилось ще більше питань.
- Давай! Питай! - Медісон підсунулась до неї ближче.
- А ти сьогодні зовсім інша. - Сем намагалася ще раз відволікти співрозмовників, щоб ще раз сформулювати свою наступну фразу.
- Вибач, за те, що діялося вчора — я була в шоці і Раян також.
- Ось з цього і почнемо! - Сем розправила плечі і продовжила: - Хто такий Раян?
Медісон швидко глянула на Ділана і той посміхнувся, а вона нахмурила брови.
- Це мій наставник і батько Меді. - Ділан ще більше посміхнувся, побачивши як Медісон кумедно склала губи бантиком, як маленька дитина, яку образили, але вона не хоче це показувати.
- Не справжній батько! - вона вимовила це так швидко, що Сем ледве змогла вхопитися за фразу. - Він тільки біологічно мій батько, а насправді мої батьки загинули ще сім років тому.
- Співчуваю. - Сем не могла цьому повірити. - Але як він може бути твоїм батьком? Він же старий! А доречі скільки йому років?
- Шістдесят сім, здається. - Медісон посміхнулась,- я його двадцята і остання дитина.
- Ого. Добре, з Раяном ще одне питання. Наставник? Як це і чого він тебе навчає, Ділане?
- Силі світла, ми так це називаємо. - Ділан глянув на Медісон.
- Ми — це хто?
- Принц та принцеса ангелів. Іншими словами: я і Медісон.
Тепер Сем почала потроху розуміти всю цю путаницю або, як вночі вона подумала, “фантазію старого дідугана”.
- Тоді виходить, що я принцеса демонівів? І у мене десь є брат. Так?
- Так, - в один голос промовили Медісон і Ділан.
- І ти, напевно, тепер догадуєшся, як я викликала тебе до нас вночі? - Медісон схилила голову.
- Так, напевно. Ви, ну ми, володіємо якоюсь силою? - Сем було водночас цікаво і водночас вона почала сумніватись у правдивості всього цього.
- Можна сказати і так. - Ділан встав зі стільчика. - Довести?
- Ну, давай! - Сем зручніше вмостилася на своєму стільчику. Але Ділан нічого не зробив, він і не рушив з місця. Через деякий час він промовив:
- Нам потрібно йти! Твоя мама везе тобі солодощі і ліки, і з хвилини на хвилину буде тут. Я не віщун, я багато чого вмію! - він посміхнувся з ще щирішою посмішкою.
- Але в мене є ще багато запитань. - Сем вскочила з місця слідом за Медісон.
- У нас також. Раян завжди говорить: “Казка — ключ чи замок?” Таємниць у цій книзі (а вона належить тобі!) безліч, тому ми ще зустрінемося, а твоя мама вже тут. Бувай! - Ділан швидко поцілував її в губи і зник разом з Медісон, ніби їх тут і не було. Це сталося так несподівано, що Сем не відразу й згадала, що вони володіють якоюсь силою.
Мама увійшла на кухню з пакетом у руках.
- Тобі вже краще, люба? - вона поставила свої речі на стільчик біля столу, де зникли всі феліжанки та книга, що тепер, як вона розуміла, належала їй. Від цього у неї запаморичилося в голові.
- Так, мамо, краще. Дякую! А що ти купила? - вона намагалася зробити свій вигляд більш натуральним, зацікавленим, хоча тепер, чомусь, була впевнена, що там якісь солодощі та ліки.
- Я заходила в аптеку і купила тобі ліки, а ще поряд виявилася крамниця з різними тістечками, тортами і іншою вкуснятинкою, і я купила твої улюблені тірамісу.
- Ммм... Дякую. - їй тепер було ще складніше керувати думками. - Мам, я піду в кімнату, полежу трохи, а пізніше разом вип'ємо чаю. Добре?
- Так, моя люба.
Сем швидко влетіла в свою кімнату і виявила на ліжку книгу, що зникла з кухонного столу. Тепер вона була спокійна. Сем здавалося, що ця книга допоможе їй віднайти всі відповіді на запитання. Вона сіла на ліжко і розгорнула першу сторінку. “Пусто? Що? Не може бути! Але що це?” На порожній сторінці з'явився напис, а потім малюнок з відповідним змістом. “Дзеркало Світу”. Сем почало це вже подобатись, вона згадала свої улюблені дитячі книжки про магію і таємниці потойбіччя. Хтось постукав у двері.
- Люба, тут до тебе прийшли...
maybe_dream
0
0
18
Поезія | Версія для читання 28 тра 2015 о 03:53
мітки: проза, оповідання
Подібні роботи
