Дідусева чарівна фабрика
Я рано його втратила. Все, що пам’ятаю – це те, як він після праці завжди сідав на одному і тому ж місці, ставив свої хворі ноги на стілець і все читав, читав, читав… Пам’ятаю, як вчив мене переборювати свою злість і пробачати образи. Я була ще мала і не завжди все до кінця розуміла. Але десь воно мені відкладалось і з часом я почала все це усвідомлювати. Зараз часто згадую дідусеві слова в різноманітних життєвих ситуаціях.
У дитинстві я сприймала дідусеву майстерню, як якусь чарівну фабрику. Бо він заходив туди з поламаною річчю, а виходив – з цілою і неушкодженою. Він і сам іноді жартував, що його інструменти – то чарівні палички, і я щиро вірила. Настільки мене захоплював мій дідусь.
І от його не стало. Перед смертю він кликав мене до себе, він хотів мене побачити, а я пішла до подружки на день народження. І так і не встигла попрощатись з ним. Я картатиму себе за це до кінця свого життя. Після смерті дідуся я не заходила більше до його чарівної фабрики. Для мене чари втратили свою силу з останнім його подихом. Мене мучила совість, і тому мені було важко заходити в майстерню, де буквально все нагадувало про нього.
Бабуся ще досі згадує їхню з дідусем любовну історію. Я чула її вже мільйон разів, але коли бабуся вже вкотре поринає у спогади, я слухаю її знову і знову. Вона ніколи не говорить про дідуся в минулому часі, вона завжди про нього пам’ятає. Я захоплююсь ними обома і мрію про таке ж справжнє щире і – головне – вічне кохання.
Сьогодні я заїхала провідати бабусю буквально на кілька годин. Вона, як завжди, добре нагодувала мене своїми смачнючими варениками. А потім мені захотілось глянути на город. Між яблунями стояла та сама вже пошарпана часом чарівна фабрика. Вперше за 13 років я наважилась зайти всередину. Все стояло точно на тих самих місцях, куди колись дідусь все розставив власноруч. З’явилось тільки кілька нових інструментів, які доставив туди тато.
Я сиділа в майстерні хвилин сорок. Знайшла стару дідусеву записку. В нього був красивий почерк. Тато доглядає за цим приміщенням, тому там завжди чисто і пахне деревиною. В мене в голові прокрутилось багато спогадів. Це сталось так несподівано для мене самої, що навіть важко все викласти словами. Я вийшла з майстерні з думкою про те, що дідусь дав мені сьогодні неймовірну мотивацію робити хороші справи. Бабуся побачила, як я виходила в глибокій задумі, і без зайвих питань все зрозуміла. Лиш усміхнулась, пригорнула мене і сказала: «Йдемо пити чай».
Емоційно насиченим видався сьогоднішній день. Правду кажуть – людина жива доти, доки жива пам’ять про неї.
3.VII.2015
Подібні роботи
