Усе тече

Усе тече, ганяється кудись…
Хіба стрімке життя – це наша школа?
Постій-же, літо, досить, зупинись,
Чекай секунду.
Роздивись навколо:
Поглянь, який світанок золотий!
Які яскраві аромати раю
І як старі дерева і сади
Біля квіток ніскільки не вмирають!
А як всю ніч закохані стоять!
Яка любов їх ніжна,
щира,
рання,
Як тепла річка, гори чи поля
Нагадують про вічне,
Про кохання.
Ця тиха хвилька вічністю несе.
Стривай же, літо!
Чи, скажи, куди ти?
…Бо так злетить життя, любов і все,
Якщо не зупинятись, щоб
дивитись.

25.06.2015 р.

V_Shevchuk

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 15 лип 2015 о 17:36

мітки: лірика, вірш, поезія

Анонім Критика

Плин час - одвічна і невичерпна тема. Нею й пронизаний Ваш вірш. За технікою написання Ви наближаєтесь до літературних класиків. Ваша порада досить мудра і звучить, як апогей вірша. Справді, усім нам треба почасти зупинятись, що помилуватись або насолодитись прекрасним. Було б непогано, якби Ви і цього нас своєю поезією повчили