Без назви №2

Замкнутий простір. День згорів. І світло ночі освітлює кімнату. Немов чорний квадрат Малєвічя, тут панувала лише темрява,тиша та добро. На єдиному дивані сидів один одинокий хлопець. Дурні, дурні думки. Він дихав ними немов киснем, тому ніяк не міг їх позбутись. Нервово курив, кашляв. Підходив до вікна, кидав погляд на пусті вулиці. Це все для нього було ніщо. Тоді знову сідав на диван. На одинці зі своїми думками він різав їх, немов свіжий хліб тупим ножем, але нічого не виходило. Тоді депресія, збочені сни, важкий ранок. Сьогодні ранковий гарячий чай був зайвим.
Навіть ставати з ліжка ставати не хотілось. Але все такий прийшлось. Хлопець провів цілий день в кімнаті. Він чекав цього вечора. Він бажав його. Той вечір йому снився ночами.
Тук-тук.
Хлопець навіть не поворухнувся. Він знав хто це. Тому не хотів вікдривати,вона і так знає, що для неї всі його двері завжди відкриті. Почувся скрип дверей, тоді повільні кроки. В кімнаті було настільки тихо, що він відчував її дихання. Щеб трошки і він почув би її стук серця. І ось немов пострілом темряву в кімнаті вбило світло. У хлопця прискорилось дихання. Він досі не рухався. Дивився прямо перед собою. Він був паралізований власними думками доти, поки вона не торкнулась його. Присівши поруч, вона взяла його праву руку у свої долоні.

Bergino

Інші роботи

Проза | Версія для читання 12 січ 2013 о 04:25

Ще немає жодного коментаря

Подібні роботи

Про нас Наша команда Техпідтримка

Українська Русский English Deutsch Italiano Polski Magyar

Site map