Пригоди єнота Василя
Далеко-далеко, там де панує любов, надія і відро жив собі єнот. Єнот Василь. Він мав свою ферму, свою господарку, свою кімнату, свої очі. Щодня, щоранку робив зарядку для телефонів, потім продавав їх на чорному ринку, катався на дельфінах і писав книжку під назвою «Як не стати мудаком в домашніх умовах» .
Василь Єнот вийшов зі своєї гарбузової хатки та попрямував собі до магазину по папіроси. Він знав, що палити – це шкідливо. Але всерівно палив. Василь не любив правила, він чхати на них хтів. Чхав. І потім собі казав «Будь здоров».
Погода на вулиці була просто прекрасною. Щебетали пташечки, ласкалися кішечки, помирали люди. Було таке враження, що ти щасливий, коли ти вже давно щасливий. Коротше стрілка щастя була на максимумі. І це тішило.
На зустріч Василю прямував його колєга – вовк Борис Сірий. Жив Борис недалеко від річки, бо любив дуже собі порибалити. Але він був сновидою. Одного разу такого гвалту наробив, що просто жах. Увісні, сам нічого не розуміючи пішов до хати священника, наробив криків, почав його матюкати, випив всі запаси вина, і наніс отцю Онуфрію важкі травми кадилом. Після того Борис не спав два роки.
- Здоров був Борисе! – Привітався Василько.
-Гав! Доров-доров. Як ся маєш? - Відповів Сірий вовк.
-Слухай , ти давай тут не прикидайся привітним і не змінюй тему. – Почав єнот. – Ти коли мені повернеш гроші? Вже два місяці пройшло.
Той вовк аж побілів. Мало того, що він сірий по природі, так він тепер і білий. Очі в нього забігали, лапи затремтіли.
-Та слухай… - Почав Борис якось невпевнено. – Ти ж знаєш, що я зі своєю Галкою не могли зачати дитинча. Ми були у відчаї. Тоді все ж таки вирішили всиновити. І всиновили дитину овечку на прізвисько Мачка. Ну потім якось так нечайно вийшло, що я її зжер з пирогами.
-Як можна було зжерти власну дитину?! – Запитав Василь.
-Та то всиновлена була! – Розсміявся Борис але одразу зробив сумний вигляд – Вибач-вибач. Ну так, якось так просто вийшло. Я тоді їсти захотів чи що. А от гроші мені були просто потрібні на пиво, от я в тебе перехопив трошки.
-Сто євро? Від коли це трошки? І взагалі, нащо ти мені розказав цю історію про дитину? Вона ж абсолютно не стосується моїх грошей.
-Я не знаю.
Цей вовчисько мало взагалі, що знав в своєму житті. Його іноді було дуже шкода, а іноді йому хотілось зарядити арматурою прям в його волохатий ніс.
-Значить так. – Почав впевнено єнот Василь. – Даю тобі рівно ще тиждень, не вернеш гроші, тобі гаплик, бо я як скажу Фешці, хто її кур потовк, то тобі взагалі піздєц. А в неї муж качок та до того ще й і чиновник. Все Боря, розмова закрита.
Вовк знову побілів але він кивнув, ковтнув комок слини. Тоді пішов по своїм справам, оглядаючись та косячись на Василя. А тому було байдуже. Він своє діло знав. Він любив чесних особистостей. Єнот Василь був людиною слова, якщо пообіцяв щось, то то зробив. А як не зробив, значить він просто був в запої, тому зробив все обіцяне через день.
Поверхня землі нагрівалася, сонце не давало надії нікому, навіть Надії. Єнот хотів дуже палити, його маленьке волохате тіло хотіло долю нікотину. Магазин вже виднівся на горизонті, а значить мета була близько. І ось вже піднімаючись по сходах магазину, єнот помітив під ними щось таке блискуче, щось схоже на медальйон. Василь був дуже падкий на блиск та щось подібне, хоча він і не був епілептиком. Забувши про цигарки, забувши про все на світі, він простягнув свої єнотські лапки та спробував дістатися до цього медальйону. Але вмить відчув різкий біль на пальці, жахнувся та рефлекторно забрав руку. З-під сходів донеслося:
-Йоп твою мать! Йоп твою мать! – Пролулало десь внизу. – Ти що ще за хєр з гори?
Василь одразу впізнав цей голос.
-Петька ти чи що? Я думав ти в Єгипті, піраміди охороняєш. – Сказав Василь.
-Васька? Йоп твою мать! – Це був друг дитинства єнота, кріт Петрусь. – Та я мав їхати туда, але моя машина зламалася. Мусів ремонтувати тай ще були справи різних характерів. Тай і клімат там мені не подабається
Свого часу Василь і Пєтька дуже дружили, тай зараз вони дружать. Але роки беруть своє.
-Ти якого хєра свої лапи мені до писка пхаєш, ти! – Сварився Пєтька.
Василь пояснив, що побачив під сходами щось блискуче і намагався це дістати. Що він не помітив свого товариша і вже-но хотів запитати Пєтьку чи він не помічає там нічого такого блискучого, що це таке але згадав, що той сліпий.
Одного разу Василь єнот вирішив пожартувати над кротом Пєтькою. Сказав йому, що він йдуть на дискотеку, де буде бухло і тьолкі, а натомість повів крота до окуліста. Довго Пєтька його матюкав з того часу.
-Та я тебе не помітив, чого ти харишся, а? Ти і так сліпий. Зараз новий фільм в кіно вийшов, не хоч піти подивитись? – Підколював його далі єнот.
Той бідака аж пінитись почав і матюкатися ще більше.
-Йоп твою мать!!! Не нервуй мене Васька, бо я тобі хату к хєрам спалю колись, чекай-чекай, ше дограєшся зі мнов.
Пєтька почав і надалі бакланити єнота, але той не звертав уваги. Він просто хотів дістати цей медальйон. Знову просунув лапу кріз щілину сходів і докладаючи зусиль, навпомацки шукав блискучий медальйон,
Кріт почувши мінімальні вібрації навколо свого тіла, зрозумів, що його друг нагліє вже просто по-чорному і вирішив його ще раз вкусити аби провчити вже до кінця. І в цю саму мить єнот намацав медальйон, відчувши при цьому біль укусу крота на лапі. Торкнувшись медальйона, вони обоє зникли. Розщинились у повітрі, просто розматеріалізувалися. Їх не стало.
Куди ділись наші герої?
Чи віддасть Борис вовк гроші Василю?
Що це за загадковий медальйон?
Чи купить все ж таки Василь папіроси?
Про це ми дізнаємось у наступному випуску. А може і не дізнаємося.
Bergino
0
0
18
Поезія | Версія для читання 23 лип 2015 о 02:42
Подібні роботи
