Летіли зорі до землі*
і впали снігом.
Фатином вкрили
всі тополі і дахи.
І навіть річка
одягла весільну кригу,
щоби на свято
запросити всіх птахів.
Маленька дівчинка
збирала білі зорі,
несла матусі,
заховавши у рукав.
Вони ж легенькі
всі прозорою водою
стікали ручками,
неначе хто їх вкрав.
Летіли зорі до землі
такі лапаті,
ледь-ледь вміщались
в білі рученьки її...
В дитинстві щастя
пережито не багато,
але йому раділи й
не були самі...
Lina_Bila
6
0
18
Поезія | Версія для читання 13 січ 2013 о 22:39
Анонім
Критика
Автор намагається змалювати декілька образів і пов'язати їх: сніжинки, які він називає "зорями", маленької дівчинки, її сподівань... На фоні зимового колориту вдало зображено маленьку дівчинку, яка, збираючи оті "зорі"-сніжинки, на щось сподівається, але вони тануть, приносячи їй розчарування. Реалістично, але це дитинство. Жаль тільки, що "щастя пережито не багато", але похвально, що його діти уміють цінувати, чого часто важко навчити дорослих: "йому раділи й
не були самі"...
не були самі"...
Подібні роботи
