Розчинись
і не весни насправді хочеться,не її тепла ,
а твого...
знаєш ,такого щирого ,сміливого та рідного,
я вирвала у долі тебе зубами рідкісно-вірного
і не відпущу....
Приходь погладити моє волосся перед сном ,
я розповім тобі про кожну зірку , мов астроном,
лиш не тікай...
пий мій ,захований на чорний день ,мелісовий чай
і усміхайся щиро ,ти ж вмієш , кохання ковтай,
а я посплю...
Розчинись у мені мов сіль у киплячій воді
та залишайся смачним солодом у житті,
десертом вночі...
ліками від самоти...
навчи ходити берегами кохання ріки,
зроби останньою своєю жінкою ,та не втопи...
зачекай до весни...
whim
6
0
18
Поезія | Версія для читання 15 січ 2013 о 08:53
Подібні роботи
