Монолог до неї

Безмежність голосів оспівують жінку в іпостасі дикої стихії. Та від цього думки не набувають банальності, що братається із пусткою меншовартості. Ми лише додаємо впевненості в молитву до жіночої краси, безсоромної жаги її тіла. Адже, що може бути прекраснішим за бажанням володіти нескореною стихією? Лише, прагнення торкнутись вустами до божественного начала, провини Бога з очима Єви. Ти сумирним ягням кладеш себе на капище вогненної сили й запиваєш свою пристрасть її цілунками. Вдивляєшся в її норовливий стан й ловиш себе на думці: «Вона – мій рай і пекло». А потім, коли її божевілля емоцій занурить тебе в ейфорію болю й примарного щастя, ти запалаєш мертвими зірками над небосхилом її грудей кольору слонової кістки. Й не варто, тобі випадати крижаними сльозами в спокійне море, щоб в майбутньому зрадити із бурхливим океаном.

Мініатюра

Visionary

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 18 гру 2015 о 20:09

мітки: проза, почуття, мініатюра

Allochka Критика

Неординарно Ви описуєте стосунки чоловіка і жінки, ототожнюючи їх з природними стихіями. Цікаво прочитати про своєрідне підкорення стихій одна одній. Жанр мініатюри у Вас виходить гарно

19 гру 2015 о 01:57