червоний
колір всі знають. в мене викликає захват розплескані повсюди каплі крові, а ще більше як вона стікає. це як людське граціозне тіло(неважливо жінки чи чоловіка) під теплим душем чи дощем, тіло обтікає потіки води, ніжно охиляє всі його об'ємні форми. тільки це не вода, це вже не прозора ледь вловима субстанція.
мої руки від ліктя і до кінчиків палців в гарному червоному орнаменті, де-не-де з капельками, наче бусинами. дико. гарно.
коли вся глотка в крові, відчуваєш і смак
з носа тече, навіть не так - хлине, тому ловиш себе на думці : може ти й дихаєш нею
смак сольоної гематогенки
аж зуби зводить
і знаєте? нічого не болить.
підступне це тіло. цей організм, вразливий до хвороб. навіть з душею все в порядку. хіба що кажуть, що сльози, то забавки душі. а може то й кров сольона, через те тільки, що поряд струмки сліз з очей
не віриться, що в такий стан ввела одна лиш вперше почута пісня. я ще розумію, якби це там була пісня моїх болючих спогадів, нагадування про єдине в житті нещасне кохання. але ж я вперше чую
ха, може мій організм знає щось більше за мене за цю музику, певно що це не під контролем свідомості, бо врешті оговталась на підлозі замурзана своєю ж кров'ю, з червоними вустами, з розпачем від усвідомлення скільки тепер відмивати треба в кімнаті. так свідомість прийшла лиш зараз, в тому, що пов'язано з кров'ю вона приймати участь не захотіла.
і як воно? прокинутись рано вмитою, але зі смаком крові на вустах, і знайти її ж на ноуті. щось у цьому є романтичне. або ж я просто вже з'їхала з глузду, і совість, свідомість і що ще там є, зрадливо покинули мене, зоставивши з піснею наодинці
Подібні роботи