Співав її піснею…
В тиші нестерпно-дзвінкій…
А нічкою пізньою,
Серед зірок, їй одній,
Чуттєвими віршами
З вічністю в слові «любов» -
Різнився між іншими,
Поглядом хто не дійшов,
І втратив хто віру вже
У почуття неземне.
Та той, хто так вирішив –
Губить когось і себе.
І з кожною дозою
В ньому її силует -
Натхненною музою…
Він же для неї – поет.
05.02.2016
debrian
2
0
18
Поезія | Версія для читання 05 лют 2016 о 12:16
Подібні роботи
