З кухонної філософії
Мені згадався той дідусь-грек, власник ферми і хазяїн таверни , що загубилась серед оливок, чоловік зі спеченими неначе з видубленої шкіри руками і хитрою посмішкою. Разом з мішечком трав він подарував мені слоїк меду і активно жестикулюючи показав, що ні в якому разі я не маю добавляти його до чаю. Адже сенс якраз в отій гірчинці, що бадьорить, кидає виклик приторності звичної кави на сніданок.
Зі старого радіо хрипіли жваві ноктюрни, що на диво непогано відтіняли цей намальований чаєм міраж. З чашкою в руці я почапала до своєї кімнати. Гуртожиток це місце в якому звикаєш бути собою в оточенні десятків інших людей, де особисті відкриття відбуваються на очах. Хотілось посміхатись, втомленим дівчатам, що наче намоклі щенята роздратовано струшували з себе воду, Закоханій парі в кріслі, кішці, що байдуже спостерігала за метушливими людьми. В такі моменти приходять гарні, теплі думки і світ набуває золотавої іскринки з гарячої чашки в руках.
А здавалося що, дрібниця, окріп зі жменькою сухого листя. Люди часто нехтують дрібницями. Проходять повз затравлено посміхаючись. Ба, навіть більше, кажуть, що для кохання неважливі дрібниці, деталі, умовності, що в ньому найголовніше оте велике й всеосяжне почуття. Проте я не згодна. Кохання живиться дрібницями, ритуалами, маленькими звичками, 6 -ранковою кавою з кардамоном, вечірніми прогулянками і датами. Це те, що допомагає боротись з рутиною, так само як експромти і несподіванки прикрашають її, так само і оці звички дають змогу постійно усвідомлювати себе, не звалитись в механізоване буття.
kot_chechir
2
0
18
Поезія | Версія для читання 08 лют 2016 о 06:47
мітки: проза
Подібні роботи
