У сильних руках загубилась сокира.
А за парканом, ще сосни стоять,
Заготівлі система, ще їх не згубила.
Та шансів немає – всі підуть під ніж!
А потім розколені, попелом стануть,
Де зараз коріння, ростиме спориш.
І так у нікуди, дерева пропадуть.
Сокира на сонці блищить мов копійка,
Змиває у вись, стрімко падає вниз!
Незайманий ліс, зараз наче помийка.
Звір наче лютий, голодний, погриз!
Мов скажена собака, сповнена злоби,
Стрибає сокира по диким лісам.
Потоки із гір, стирають городи,
Бруд несучи, зажирілим містам!
Сокири, зробивши злочинну роботу,
Сходяться в купу, в селі під горою.
П’ють з джерела водицю холодну,
Топлять кабицю, корою живою.
Шкіра і м’язи величного лісу,
Згорять без слідів, ставши хмарою смутку.
Ми дивитись будемо на чорну завісу,
Пов’язавши на голову, траурну хустку.
13.05.2016 м.Первомайськ Миколаївська обл.
Sichen
0
0
18
Поезія | Версія для читання 13 тра 2016 о 15:50
Подібні роботи
