Ти навмисне затримуєш в собі циклонні дощі.
Твої стіни невічні зруйнуються скорим цунамі,
Ти загинеш під ним, бо не хватить в легенях душі.
Знов збиваєш радар, налаштований чітко на тебе
І мігруєш між стрілками компасу до полюсів.
Вперто тягнеш магнітом не те, що тобі справді треба.
І живеш ніби камінь, в якого нема почуттів.
Знов мовчиш? Ну мовчи, перелистуй у собі деталі.
Перенизуй усі намистинки зі спогадів в сни.
Я боялась тебе, а лякатись слід було печалі,
Що з'явилась раптово, іще не зустрівши зими.
Подібні роботи
