Мельпомена
Чому тоді пуста твоя сторінка?
Вона тебе покинула, шалений,
Чи ж ти забув, що Муза також жінка?
Папір, що викидав, вона збирала,
Приносила вночі до твого ліжка,
Скуйовджене волосся цілувала
Й у Грецію назад втікала нишком.
Ти прокидався, пив холодну каву,
Метався до стола, щоб щось писати.
Виводячи чорнилом свою славу,
Будив її, вона ж хотіла спати.
Тож Мельпомена тихо прокидалась,
Покірно йшла, про сон свій забувала,
Крізь сили Щось віддати намагалась,
Чоло твоє засмучене вінчала.
Не шанував, загублений в гордині.
Своїм життям, як карбом, руйнувати
Готовий був пречистий лик богині,
Бо хто така, щоб ласку дарувати?
І їй було несила залишатись,
Це, звісно, зрозуміла поведінка,
Бо ж Музі варто вдячно приклонятись.
Й вона пішла, як справді горда жінка.
Allochka
Критика
Глибоко філософський вірш. Його трактувати можна у різних аспектах. Та головне, чого він навчає, - це вміти шанувати те, що маємо, зокрема талант, покликання..., не дати поглинути себе гордині й не образити "Музу", що, як і жінка, має гордість.
Подібні роботи