Мельпомена

Не раз просив ти Щось у Мельпомени,
Чому тоді пуста твоя сторінка?
Вона тебе покинула, шалений,
Чи ж ти забув, що Муза також жінка?

Папір, що викидав, вона збирала,
Приносила вночі до твого ліжка,
Скуйовджене волосся цілувала
Й у Грецію назад втікала нишком.

Ти прокидався, пив холодну каву,
Метався до стола, щоб щось писати.
Виводячи чорнилом свою славу,
Будив її, вона ж хотіла спати.

Тож Мельпомена тихо прокидалась,
Покірно йшла, про сон свій забувала,
Крізь сили Щось віддати намагалась,
Чоло твоє засмучене вінчала.

Не шанував, загублений в гордині.
Своїм життям, як карбом, руйнувати
Готовий був пречистий лик богині,
Бо хто така, щоб ласку дарувати?

І їй було несила залишатись,
Це, звісно, зрозуміла поведінка,
Бо ж Музі варто вдячно приклонятись.
Й вона пішла, як справді горда жінка.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 13 лип 2016 о 03:54
Allochka Критика
Глибоко філософський вірш. Його трактувати можна у різних аспектах. Та головне, чого він навчає, - це вміти шанувати те, що маємо, зокрема талант, покликання..., не дати поглинути себе гордині й не образити "Музу", що, як і жінка, має гордість.
14 лип 2016 о 20:03
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024