Вічна ніч. Частина 1

Чи мають історії тенденцію закінчуватись? Як знати, де варто поставити крапку? Чи можна бути певним, що наступна фраза не є просто вставним зворотом, котрий виділяється комами?
У таких місцях, як це, життя взагалі втрачало будь-який сенс. Усе твоє єство перетворювалось на велику чорну точку, котра щомиті збільшувалась й збільшувалась. Джейкоб не знав, що це Богом забуте місце так вплине на його свідомість. Він був з числа тих третьосортних письменників, прочитавши книжку котрих, ти порекомендуєш її певним людям з свого оточення, бо щось у тому чтиві таки є, проте воно настільки малопомітне та невловиме, що тобі не хочеться про те помислити. Після прочитання ваш знайомий поверне вам томик та назве його «бульварним чтивом для масового читача». Ви ще перекинетесь двома словами про сюжет й навіки забудете про існування тієї книженції. Ім’я письменника тим паче не вріжеться вам у пам’ять, так як воно ще сіріше та невибагливіше за вміст. Сам Джейкоб не поважав свої твори, автор вважав їх чимось буденним та рутинним. Проте, оскільки нічого іншого, окрім як більш-менш красиво складати слова в речення він не вмів, доодилось заробляти на хліб насущний саме таким методом. Правда інколи в ньому прокидався геній пера та думки і Джейкоб засідав за роботу, розпочинаючи нові й нові роботи. Нажаль, жоден з розпочатих під час припадків нахнення творів таки не був завершений, адже як тільки муза покидала хлопця, кожне наступне слово здавалось йому чимось на кшталт руки з чорним фломастером, котра малює поверх шедевру Рембрандта або Пюже.
Джейкоб же був яскравим прикладом декадента двадцять першого століття. Він з презирством ставився до усього великого та морального у людях. Хлопець просто ненавидів навчання й публічно виголосивши промову щодо ницості та стандартизованості освітньої системи, покинув університет. Насправді, глибоко в душі Джейкоб боявся, що його виженуть через погану успішність, проте заготована промова з гострими та розумними словами зіграла йому добру службу. Його публічний виступ освітлили в пресі, а незабаром він потрапив на телебачення. Це дозволило йому випустити друком свій перший роман, котрий, до речі, був досить бездарним й отримав успіх лише через ту ж таки промову. Окрім усього вищезгаданого, Джейкоб став користатись великою популярністю в осіб протилежної статі. Після своє привселюдної заяви він став надзвичайним та загадковим. З звичайного середньостатистичного студента перетворився в апологета свободи. Його ім’я дівчата згадували під час своїх бесід, а заміжні жінки часом таємно мріяли про такого молодого бунтівника. Алкоголь, секс та лінь вимагають від людини дуже багато грошей, тож через кілька місяців Джейкоб опинився без гроша в кишені та з поблідлим ореолом слави над головою. Йому не зоставалось нічого, як сісти за написання нового роману. На тліючих жаринах своє популярності молодому автору вдалось випустити другу книгу друком. Вона була не настільки поганою, історія з легкістю сприймалась читачем, проте критики страшенно сильно ганили її за примітивність. Джейкобу, нажаль, не було жодного діла до їхньої думки, йому були потрібні лише гроші, тож наступний роман вийшов майже ідентичним, просто з новими декораціями. Робочий день бувшого студента перетворився на написання книги вранці, алкоголю та пошуку нової пасії на одну ніч ввечері. Зранку Джейкоб прокидався й коло повторювалось. До однієї миті. Одного разу, йдучи на одну з тих малочисельних зустріч з кількома своїми фанатами в місцеву бібліотеку, хлопець придбав собі номер журналу «Нешинал Джеографік». Це було зроблено суто для того, щоб зімітувати образ інтелектуала та людини, котра постійно розвивається. Після своєї промови та кількох банальних питань йому вдалось підчепити одну з власних фанаток. Дівчину звали Хлоя і їй якимось чином вдалось зостатись вдома у Джейкоба більш ніж на один день. Це не була історія якогось кохання, жодною романтикою тут не пахло. Швидше це було схоже на імітацію любові, так наче шестилітнє хлоп’я взялось перемальовувати «Мону Лізу» да Вінчі. Проте обоє вжились в тісній однокімнатній квартирці Джейкоба, вони один одному не заважали й час від часу отримували кількахвилинне задоволення від фізичного контакту. Справа в тому, що Хлоя почала використовувати той злощасний номер «Нешинал Джеографік» як підставку під чашку, відповідно він завжди зоставався на виду. Як результат, десь через місяць їхнього спільного проживання трапилось те, що явно внесло велетенські зміни в життя молодого письменника. Одного дня, повернувшись з магазину з двома банками пива, Джейкоб не застав нікого вдома. На столику він знайшов записку, у котрій йшлось про те, що Хлої довелось поїхати до мами, котра вельми хотіла, щоб дочка провела Різдво у сімейному колі. Джейкоб ніяк не сприйняв тієї інформації, нічого в ньому не йокнуло, проте через мить його погляд впав на той випуск «Нешинал Джеографік». Картинка на обкладинці зацікавила хлопця, тож він розгорнув щотижневик. Саме в той день Джейкоб обідав хот-догом на вулиці, а сосиски у продавця були не першої свіжості. Ось чому живіт хлопця через кілька хвилин після того, як він відкрив журнал, звело від болі й це змусило його помчатись до туалету. Напревеликий жаль, саме в той день запаси туалетного паперу в квартирі молодого письменника були вичерпані, тож йому не зосталось нічого іншого, як захопити журнал з собою. Не зважаючи на усю розбещеність та розпутність власного способу існування, Джейкоб не міг отак просто брати й виривати сторінки з журналу. Прагматична частина його мозку змусила його спершу прочитати усе, що там було написано. Ось так хлопець на кілька годин застряг на білому троні. Інформації було багато та уся вона була доволі цікава. Хлопець подумки відмітив, що варто буде оформити таки підписку на цей журнал. Та врешті-решт Джейкоб натрапив на статтю про одного маловідомого мандрівника. Вона була оформлена в стилі інтерв’ю, під час котрого останній розповідав про свої подорожі. Одне з питань звучало так: « Яку з своїх мандрівок ви вважаєте найсумнішою?». Відповідь змусила мурашки пробігти по шкірі Джейкоба. « Я багацько мандрував у своєму житті, проте ніде мені не було так страшно й одиноко, як у норвезькому Гейленсворзі». Щось всередині молодого письменника йокнуло й він зрозумів, де повинен обов’язково побувати. Через кілька хвилин Джейкоб вже гуглив інформацію щодо того, що ж це за місцина така. Йому вдалось дізнатись небагато – це невеличке містечко знаходилось у норвезькій глушині. Селище знаходиться в зоні полярного кола, тож ніч там триває майже пів року. Кількість населення через жахливі умови стрімко падає, а у 2003, під час офіційного перепису жителів було 302. Через п’ятнадцять хвилин на руках в Джейкоба були квитки до Осло, а через дві години він був готовий до відльоту. Вже сидячи в літаку хлопець згадав, що не зоставив жодної пояснювальної записки для Хлої. Зрештою, це його мало турбувало.
Ось чому зараз він сидів у знятій напрокат машині, марно намагаючись зігрітись. Видимість у цій в’язкій темряві була нульова, а лютий снігопад перетворював просування вперед неможливим. Розпитавши працівника бензоколонки кілометрів за двадцять звідси, Джейкоб знав, що невеличкий день наступить на дві години десь через чверть доби. Тож хлопцю не зоставалось нічого, окрім як чекати. Молодий письменник не жалкував, він знав, що вже десь поруч.
Гарячий чай закінчився ще десь години дві тому, а розпіарена куртка, котра, за задумом, не пропускала холоду, практично не зігрівала. Джейкоб вже починав жалкувати про те, що купився на заманливу ціну та облудну рекламу. Раптом він згадав про віскі, котре придбав після прогулянки з друзями. Колись, шукаючи пригод на голову, хлопці, для підтримання веселого духу в компанії, зайшли в алкогольний маркет. Товариші довго роздивлялись дивну мініатюрну пляшечку віскі, вмісту котрої вистарчало десь приблизно на одну чарку. Кожен вважав за потрібне відпустити жарт про нераціональний розмір та ціну такої пляшечки, проте зранку, страждаючи від головної болі, Джейкоб подумав, що чисто символічно на особливий випадок не так вже й погано мати таку флящину. Саме вона зараз визирала з темно-червоної сумки для екстремальних походів. Проте ця мить зовсім не була особливою, Джейкоб просто сидів у машині, час від часу здригаючись від холоду, котрий пронизував наскрізь. Ось чому кілька секунд молодий письменник ще думав про беззмістовність пошуку у нашому житті моментів, котрі ми могли б назвати «особливими», бо , зрештою, усі вони чимось унікальні та неповторні. Ще через мить знизавши плечима, Джейкоб відкоркував пійло і вилив його у себе. Не відчувши ніякого покращення, хлопець став трішки пригніченішим. Проте через кілька хвилин віскі таки дав у голову і безліч нових сміливих ідей зародилось у ній. Джейкобу обридло чекати, він піде й знайде нічліг. Заледве прочинивши двері винайнятої машини, молодий письменник одразу ж провалився по коліна у сніг. Снігова завірюха одразу ж змусила примружити очі та сховати носа під шаликом. Поставивши сумку перед собою, Джейкоб зняв рукавицю та почав шарити рукою в одній з численних зовнішніх кишень. Врешті решт хлопець таки знайшов, що шукав. Нап’яливши чорні окуляри, Джейкоб став схожим на одного з тих численних сноубордистів, котрі кожен свій крок записують на камеру, адже ніколи не гріх похизуватись чимось таким, що недоступне для інших. Буквально прокопуючи собі дорогу, хлопець почав рухатись вперед. Хвилин через п’ятнадцять молодий письменник помітив два стовпи невідомого призначення. Джейкоб рушив до них. Підійшовши впритул, хлопець зрозумів що це таке. Це була одна з вивісок, та якій подавалась інформація щодо вашого місцезнаходження, або про те, скільки зосталось їхати до найближчого населеного пункту. Проте залізна планка, на котрій повинна була б бути інформація повністю зледеніла та покрилась снігом, що , відповідно, робило її цілком нечитабельною. Не допомогло навіть намагання Джейкоба здерти цей сніговий наліт руками. Стояти на місці було практично неможливо, тому хлопець просто рушив далі. Можливо молодий письменник процшо би повз пункт свого призначення й замерз би десь серед холодної пустелі на краю світу, адже єдиним індикатором, за котрим він міг би визначити, що знаходиться у селищі, було незначне зниження слою снігу під ногами. Звісно, Джейкоб не помітив такої дрібниці, проте цього разу доля була прихильною до хлопця, і в мить, коли він опинився на центральній вулиці Гейленсворгу, у нього страшенно сильно зачесалась ліва лопатка. Трохи збочивши зі свого шляху, молодий письменник з подивом зрозумів, що знаходиться поруч з невисоким старовинним будиночком. Ще через мить Джейкоб усвідомив, що це не самотній будиночок посеред снігової пустелі, а мета його подорожі. Перше, що насторожило постійного обивателя міста – це цілковита відсутність будь-якого освітлення. Холод і частково незрозумілий страх, який поволі народжувався у душі письменника, змусили його цілком забути про такт й постукати у двері першого ліпшого будиночка. Грюкати довелось доволі довго, перш ніж двері відчинив приземкуватий бородатий чолов’яга. Джейкоб одразу ж вивалив на нього тирау слів:
- Вибачте за такий несподіваний візит, проте мені конче потрібно знати, де тут у вас якийсь хостел або готель?
Чолов’яга довго стояв у ступорі, проте врешті протягнувши руку, промовив:
- Дойл. Що треба?
Джейкоб вже збирався закотити очі, проте усвідомив, що в чорних окулярах і ніхто його гри не побачить. Тож потиснувши руку, він відповів :
- Ииии… Джейкоб. Мені потрібен готель. Г-О-Т-Е-Л-Ь. Не підкажете?
Дойл задумливо почесав бороду, а тоді спитав:
- Місце, щоб переночувати?
Джейкоб посилено затряс головою у знак згоди, постійно примовляючи чудодійне заклинання «агамісцещобпереночувати». Дойл зробив крок назад та запросив прибулого у дім. Стелі були дуже низькими, тож лише увійшовши, молодий письменник встиг двічі добряче вдаритись лобом. Хазяїн тим часом запалив свічку та помахом руки запросив гостя рушити за ним. Пересуваючись у повній пітьмі за єдиним джерелом світла, Джейкоб опинився у мініатюрній кімнатці, де не було нічого, окрім стола. Дойл поставив свічку на нього, та промовив:
- Залишайся тут, зараз лягай спати, завтра вже побалакаємо, придумаємо, як платитимеш.
Договоривши, господар у ту ж мить розчинився у мороці власної квартири. Заледве відчепивши зледенілими пальцями спальний мішок, молодий письменник постелив його прямо на землю й почав стягати з себе верхній одяг. Разом з стягнутими штанами, сили покинули Джейкоба. За мить хлопець уже закутався у спальний мішок й миттю провалився у сновидіння.
без
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 15 лип 2016 о 05:19
мітки: проза
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024