Доля
там стежина у полі додому веде,
де матінка рідна чекає синочка
коли ж він нарешті до хати верне.
На полі давно урожай весь зібрали,
і думи гада про наступний вже рік,
а матінка досі ,сидить,та чекає,
чи явить дитя на кінця її вік.
Тут й осінь окрасу давно поскидала,
лишивши лиш чорні, пустельні сади,
а матінка й досі все долю прохає,-
ти сина мені хоч на мить приведи.
Настала зима й затягнули морози,
й стежину всю снігом давно замело,
а матінка в хаті при печі благає,
аби з її сином ніщо не було.
І люті морози всю землю покрили,
а матір в чеканні схилилась навік,
не знала,що сина давно вже немає,
віддав він життя за некровних братів.
Тихо в гаю заспівав соловейко,
стежина додому давно заросла,
матусі могила лиш квітне рясненько,
за чекання дарунок цей доля дала.
травень 2015 року, поїзд Лисичанськ - Київ
Подібні роботи
