Український залізопуз
Статут про секретність вказав однозначно:
Не слід серед маґлів з’являтись дракону,
Навіть якщо пахне сильно і смачно.
То був файний дракон – в нього пузо залізне.
Він би з’їв що завгодно або навіть кого!
Та любив більш за все українське і рідне -
Голубці, холодець, сало, борщ, самогон.
Він ховався в степу, ночував у курганах,
Зрідка навіть носив скіфській бабі квітки.
Та у серпні якось принесли вітрюгани
Новину́, що в Сорочинцях вже ярмарки́.
Він на запах печені летів понад хмари,
Та про те частування ще за сім поколінь
Будуть всі пам’ятати. А поки до справи:
Над базаром зависла драконяча тінь.
Він поцупив тихенько солоного сала,
А тоді проковтнув ще й казан кулішу
Продавчиня від шоку ніч’о не сказала,
Тільки хохлю втопила в бідоні борщу.
Він хотів ще ковбаски, та тут почалося -
Ковалі з патика́ми, козаки з канчуком.
Йому пузо залізне дуже тут придало́ся -
Ледве ноги зробив з того свята дракон.
Сполошилися всі вітчизняні контори,
Але й тут , очевидно, пішло щось не так -
«Облівейт» не заве́зли чи не було диплому.
Словом, спогади довго лякали бідак.
Він з тих пір дуже рідко відлучається з дому,
А що інші говорять, то вже діло таке.
Дуже прикро за людство тоді було дракону -
В нього пузо залізне, але серце м’яке.
Подібні роботи
