у темну прiрву вiдчаю i муки,
а душу точить зради чорна тля,
прийшовши iз неспокоєм без стуку.
В гiрких питаннях губиться снага,
зi всiх бокiв накочується морок,
i виповзає iз кутка нудьга —
такий близький, такий знайомий ворог.
I нiкуди подiтися менi
в розхристанiй кiмнатi, як в трунi,
де свiт втрачає всi свої принади.
Та раптом тихий доторк до плеча
поволi розганяє всю печаль
i грiє щирiсть дружньої поради.
МІРА
13
1
18
Поезія | Версія для читання 08 гру 2011 о 23:43
Дякую за такий вірш. Прочитавши його, я сіла за написаня своєї роботи. Такий проникливий біль, таке знайоме страждання... Просто без слів: ДЯКУЮ!
Анонім
Критика
Діаметрально протилежне зобразили Ви у творі: з одного боку, це зрада, морок, нудьга, безвихідь, а з іншого - щирість, дружба, підтримка... Добре, коли у людини є те, про що мовиться у кінці вірша...Але найчастіше чомусь доводиться мати справу із негативом, описаний у більшій частині твору
Подібні роботи
