Без назви 2
Заспокій свої думки
Зневажай минулий день
В чужих обіймах самоти...
Втопись в одноманітності
Де немає жодної привітності
Де не живеш для кількості
А для сім'ї в більшості...
Немає ніякого раю
Існує лиш недопитий чай
Все рівно яку ти там роль зіграєш
Коли на устах тремтить слово "прощай"...
І минулий рік чи наступний крок
Це все їх приводить до зірок.
Геніальних тих людей
Які загубились серед пустель...
Чи існує страх?
Так, існує він
Як та біль в сльозах
Як у церкві дзвін.
І в останній раз
Я пройдусь з тобою
Якщо настане час
Цей лід стане водою...
Всі ми хворі від кохання
Тільки ліків вже нема
Треба нам кохатись до світання
А не кохатись - це дарма.
Дощ загасить душу
Яка горить вже третій день
Не кохаю, а серце мусить
Ховати щирість від людей...
І де знайти ті сили
Щоб зруйнувати цю стіну
Як в душу лави чорти налили
Але я зможу, я прийду...
Bergino
2
0
18
Поезія | Версія для читання 27 січ 2013 о 20:14
Подібні роботи
