Запитання = відповіді

Розказали життя на першому майже побаченні:
Ділилися мріями, тулилися серцями.
Здається ми звикли не просити пробачення,
Якось відразу вибрались з темної ями.

Потім знову падали у неї, не рахували разів,
Тільки наодинці, разом чомусь – ніколи.
Сумісні, багато точок дотику, з’єднань, пазів,
Хоча життю нас вчили різні школи.


Чи не там звернули, чи вели нас різні карти,
Історія не склалася, друзями не лишалися.
Викладали б стосунки, може сіли б за парти,
Якраз таки книга поволі і склалася.

Згадуємо нас, пересікаючись кілька разів на рік,
З’ясовувати марно, тільки псувати миті.
І хтось завжди вимовляє останнім: Втік.
Маючи на увазі і час, і слова: пізно, «Ми» вбиті.
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 31 січ 2013 о 19:36
мітки: вірш, поезія
Показати всі коментарі (4)
Liolina, яке вже є)
04 бер 2013 о 18:47
Allochka Критика
Зміст твору сформульовано непросто. Вірш розрахований на вдумливого читача. Слова "час" і "пізно" влучно підсумовують викладене у поезії.
10 тра 2016 о 11:49
Allochka, Дякую за відгук)
11 тра 2016 о 14:18
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2020