Vermut
Тісний кафе-бар майже у центрі міста, грає звична для таких місць музика, правда я не вловлюю інтонацій, бо смакую золотого блазня. Мене ним пригостили і від цього він ще смачніший, надворі падає сніг і уся природа романтично заманливо лягла перепочити.
Я милуюсь своїм напоєм і виникає таке враження - просто приємно споглядати атмосферу, не заглиблюватись у деталі, а банально спостерігати усе, що оточує : самотні столики, свічки. які ліниво горять, але дарують такі теплі кольори фотонізацій, які на щось надихають пронизують склянку з напоєм і залишають мікросекундні відбитки на його єстві .
Навпроти сидить дівчина, італійка з українським корінням, вона жваво щось описує, розповідає, бавиться жестами і мені це подобається, вона сидить дуже близько до мене і я можу розрізнити її голубі очі Середзем*я, які приховані під товстою оправою брендових окулярів. Гуччі чи щось подібне.
Ще однією рисою, яка цього разу ріже мої вуха є те як вона вимовляє літеру р, а точніше не вимовляє її. Це смішно, проте якщо оцінити інші її якості то можна закрити на це очі.
Ми сміємося, я розумію, що чимось їй сподобався мені навіть здається, що якийсь невдаха режисер запхнув мене у якусь мелодраматичну короткометражку, я кажу їй цю свою думку і вона ще голосніше сміється.
Врешті решт в кафе пропадає світло і ми повільно навпомацки вибираємось з цієї місцини, не заплативши за чай і гарячий шоколад і це ще більше єднає наші розуми. Вона бере мене під руку як джентльмена і ми так гуляємо вулицями підступного міста. Обговорюємо навчання, Івано-Франківськ – Львів, Львів і Івано-Франківськ, я роздумую над тим як ми проведемо разом Новий Рік засинаючи в обіймах і не переглядаючи «Голубі огоньки». Вона боїться впасти на вкритий ожеледицею тротуар, а я боюсь щоб вона не впала на моїй вкритій ожеледицею душі.
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором